В тіні обману - Тетяна Котило

– Здається, я закохався в дружину Івана.

– Ти що, та він уб’є тебе. Ти сам розповідав мені, яким той може бути.

– То було давно. 

– Такі люди не змінюються. У них ще дужче виробляється відчуття несправедливості.

– То, що накажеш робити? 

– Забиратися звідси. Яремо, з таким не жартують. Ти чуєш мене? Алло. 

Але Ярема поклав слухавку. Не хотів думати про погане. Заперечував, що Іван здатний на вбивство. Все, що творив, то було у молодості. Розбій, виманювання грошей, незаконний бізнес. Але ж потім схаменувся. Чи вийшла б за нього тоді Єва?! Не схоже було, що її змусили примусово до шлюбу з ним.

***

– Чому ти не заходиш у кавʼярню? – Єва поставила питання перед тим як відпустити Івана на роботу.

– Ти ж знаєш, що у мене немає вільного часу. Втім, обіцяю якось зайти.

– Чому ти не віриш у мене? – вочевидь жінка не збиралася припиняти скаржитися на відсутність уваги з боку чоловіка.

Іван звів очі догори, дратуючись вибриками дружини.

– Чому ж, вірю. Достатньо, щоб ти вірила в себе, тоді всі інші повірять.

Обурилася дужче, бо сама не знала чого саме вимагала від чоловіка.

Іван поїхав в офіс, а Єва в кав’ярню. Не знала навіщо почала ранкову розмову. Хотіла для себе якихось підтверджень, щось що дозволить заспокоїти сумління, котре прокинулося не в найкращий момент.

Вона ходила між столиками, перевіряючи ретельно чистоту. Переконавшись, що все бездоганно перейшла до полиць з книгами. Потрібно буде замовити щось свіженьке та романтичне. В житті вистачає напруги, щоб читати заплутані справи. Єва поміняла місцями деякі книги, виставивши на перший ряд твори з легким перебігом подій. 

Ввечері, коли всі працівники розійшлися, Єва не квапилася покидати кав’ярню. Любила час коли нікого не залишалося, тоді вона прогулювалася між столиками та книжковими рядами, насолоджуючись самотністю. Готувала собі какао з кленовим сиропом, розгортала котрусь з книг і сідала за столик, що стояв посередині. Так вона могла бачити усю кав’ярню, що стала її другою домівкою. Сьогодні надворі падав дощ. Іван у сповіщенні попередив, що затримується на діловій зустрічі, тож Єва може не квапитися з вечерею. Вона у відповідь написала, що побуде трохи в кав’ярні, якщо він звісно немає нічого проти.

Не проти. Люблю. Цілую. Обережно на дорозі. І додав смайлик парасольки.

Єва відклала телефон і схилилася над книгою, втім хтось втрутився у її ідилію. Дзеленькання дзвіночків, що висіли над дверима озвалися непроханим гостем.

– Вибачте, та ми вже зачинені. – звернулася до відвідувача, що ховався під дощовиком.

– Навіть для мене? – незнайомець скинув капюшон і Єва впізнала Ярему. 

Вони не могли відвезти одне від одного очей. Зачіпалися поглядами за вуста, шию. Ховали свої почуття за колючим парканом куди стороннім заходити зась. Упиралися бажанню, боячись порушити одну із заповідей. Ярема дивився на Єву та бачив її внутрішню боротьбу. На карту поставлено чимало. Та хіба це має якесь значення, коли в серці виринули почуття. Нехай він буде негідником і першим протягне руку, що приведе до зради. Ярема зачинив двері на замок і вимкнув усюди світло. Пітьма захопила обох. Поглинула душі, а за мить тіла.

Вони лежали на підлозі, серед розкиданого одягу. Ярема лагідно пригортав до себе жінку, в яку закохався. Проганяв докори, що випливали на поверхню. Затягували на дно сумління. Топили, не даючи вдихнути повітря.

– Мені потрібно їхати. Інакше Іван почне допитуватися, де я була. 

– Не хочу, щоб ти ішла. – пригорнувся до оголених грудей жінки. 

Єва скуйовдила чоловікове волосся, перебуваючи у дивному стані. Вона щойно вперше зрадила. Зрадила людину, якій мала б завдячувати усім, що має. Втім, огида від скоєного перемішувалася з почуттям закоханості. 

– Для мене це не просто секс. – зізналась тихо, наче хтось міг підслуховувати їх. Дивилася прямо в очі, а здавалося, що в душу.

– Я знаю. Для мене також.  

Єва мимоволі заплющила очі та притиснулась до долоні Яреми. Було тепло і як ніколи спокійно. Закохані обмінялися поцілунками й поквапилися збиратися. Жінка думала, яке знайде пояснення свого запізнення. Ярема, аби добралася безпечно до маєтку.

Коли Єва переступила поріг дому, то одразу зіштовхнулася з Іваном. Його суворий погляд змусив жінку нервувати.

– Де ти була? – поставив питання холодним, як сталь голосом.

Єва, аби відвезти від себе підозри, не зволікаючи відповіла.

– Довго добиралася, ти ж бачив, яка на дворі злива. 

– То потрібно було викликати водія.

– Та наче впоралася сама. Не гнівайся. Ти голодний?

– Я повечеряв в ресторані. Дякую. Піду спати. – однак, перш ніж піти, Іван підійшов до дружини. Він підніс руку до її обличчя, викликавши цим жестом незрозумілі побоювання. Чоловік ніколи не завдавав їй яких-небудь ушкоджень, проте, хтозна, якби він вчинив, довідавшись про зраду. Іван провів пальцем вздовж брови на якій виднівся маленький рубець. Малою Єва звалилася з дерева, тоді довелося накласти шви. Пам’ятала, як плакала від страху та болю, тітка замість того, аби пожаліти, нагримала на неї ще дужче. Іван доторкнувся губами до рубця, жаліючи щоразу, що коли це трапилося його не було поряд.

Єва зітхнула з полегшенням, коли за чоловіком зачинились двері. Вона хутко заховалася в душовій, де змила поцілунки Яреми. Якби ж можна було так само стерти з пам’яті скоєне. Не була певна, що жалкувала. Відчувала між собою та Яремою спорідненість. Духовну. А тепер фізичну. З кожною зустріччю привʼязувалася до чоловіка, як чогось міцного, не хиткого, здатного вистояти в складній боротьбі. 

Єва за усю ніч не зімкнула очей, через що вранці довелося накласти під очі достатню кількість тонального крему. Однак, втомлений вигляд не пройшов повз спостережливого Івана. 

– Ти не захворіла раптом? – доторкнувся лагідно тонованого чола.