Пандем - Марина та Сергій Дяченко

— Кіме! Кіме Каманський, відповідай Таміленку!

— Я в театрі, Сашко. На третьому поверсі.

— Іди. Зараз фахівці…

— Де Олександра?

— Вона вийшла. Вона вже надворі. Спускайся, там кепсько з перекриттями внизу…

— Під суд планувальника разом з відповідальним за експлуатацію…

— Іди к чорту, спускайся, чуєш? Нічого з ними не станеться, вийдуть усі…

— Сашко… Послухай… Ми вийшли зі шлюзу — сьогодні…

— Що?! Ти надихався, мариш?

— Скажи своїм — якщо ми не врятуємо цих людей, їх ніхто не врятує… Ніхто!

Друга пожежна машина зупинилася в озері. Третя; вони стягалися й стягалися, зліталися, як бджоли до квітки, до палаючої будівлі театру, їхні хоботки — струмені піни зі шлангів — гладили вогненне листя, і плодом їхньої любові були клуби щільного, майже відчутного диму…

Технологія… вогнегасіння… кам’яний вік… Пандем… зайве…

Але ж Пан умонтував у цю стару будівлю досконалу протипожежну систему! Чого він не подбав про те, щоб заздалегідь відкрутити руки тим, хто її потім розбере — через непотрібність?!

Кім біг по четвертому поверху, заглядаючи в усі двері. Віртуальне оздоблення коридорів клинило; стіни то вкривалися риб’ячою лускою, то ставали гладенько-білі, мов яєчна шкаралупа. Забившись під диван у кутку, сиділо двоє переляканих підлітків; Кім ледве видер їх з укриття й допоміг вилізти через вікно.

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває п’ятнадцять дорослих і дев’ятеро дітей…»

«Тривога. Загальна тривога. Пожежні модулі один, три, п’ять шість у «Комістр».

«Гасіння утруднене плануванням будівлі. Неможливо наблизитись до осередку загоряння… Організуйте евакуацію людей з острова. Увага: евакуацію людей, ми не можемо підійти до осередку…»

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває троє дорослих і одна дитина»…

Кім зупинився. Один дорослий — це я… Усе. Треба йти.

— Сашко. Я йду.

— Твоя драбина горить. Іди на дах, тебе зніме літалка.

— Зрозумів.

— Поквапся…

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває троє дорослих і одна дитина».

Кім спіткнувся. Як?..

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває троє дорослих і одна дитина».

— Сашко! Де твої рятувальники?!

Тиша. Сашкові зараз не до розмов з Кімом…

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває троє дорослих і одна дитина».

— Координація, відповідайте Каманському.

— Триває гасіння. Загроза обвалу перекриття на другому поверсі.

— Де люди?

— Немає інформації…

Сигнал виклику. Незнайомий сигнал.

— Каманський слухає…

— Кіме… Це я.

Він зупинився. По підлозі — довгій, як стрічка, підлозі вузького коридору бігли дзеркальні хвилі, тому здавалося, що Кім стоїть чи то на плівці води, чи то на лезі…

— Кімчику… Я… власне, мені Сашуня подзвонила… будь ласка, йди звідти скоріше…

— Ти що, віриш, що я можу загинути? — запитав він, не впізнаючи власного голосу.

— Так, — сказала Ярина ще тихіше. — Мені страшно за тебе…

— Повтори ще раз.

— Мені страшно за тебе…

— Добре, — сказав він, забарившись. — Я вже йду.

— Кімчику…

— Що?

— Нічого…

— Не хвилюйся, — він перевів подих. — Не вперше…

І дав відбій.

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває троє дорослих і одна дитина».

— Кіме, це Сашко. Усе, жарти закінчились, вони не можуть втримати перекриття. Там жодного блока — віртуалка та дошки, і ця чортова гидота, яка плавиться…

— Де люди?!

— Їх нема на першому, на другому, на третьому. Де ти зараз?

— На п’ятому…

— Іди на дах.

«Пане! Пандеме! Скажи мені, що я помиляюся… Що ти їх урятуєш, навіть якщо я їх не врятую…»

Знову захиталася підлога, і дзеркальні хвилі зникли. Тепер коридор був нудний, гладенький, повний диму, наче комунальна кухня…

— Хто тут? Агов, хто тут?

…Напевно, він усе-таки надихався.

Час розтягся, мов гумовий джгут, і в чаду коридору, де він метався, заглядаючи в ніші і в ложі, за портьєри, за монітори, за зарості штучних ліан, йому уявився дерев’яний будиночок, охоплений вогнем од фундаменту й до самого даху… І звідусіль бігли люди, несли воду в жменях, несли пісок у пеленах, ланцюжком передавали відра… З рук у руки передавали з вікон загорнутих у мокрі ганчірки дітей…

«Довідка. У приміщенні «Комістра» зараз перебуває троє дорослих і одна дитина».

Стіна нахилилась і вдарила Кіма по голові. Він упав; кінець. Кінець «шлюзуванню», кінець Пандему на землі… Бо якщо Пан зараз допустить Кімову загибель — його більше з нами немає. Він там, з Вітальком, у космосі… Вони відкриють новий світ… І все буде по-іншому… Інше людство… І гени Кіма Андрійовича Каманського, колишнього хірурга, колишнього біолога, колишнього суспільного координатора — вони там теж будуть…

З того місця, де він лежав, було чудово видно дитячу руку, що вчепилася в аркуш величезного лопуха… декоративного… який розрісся в дальньому кутку коридору.

Кім ривком піднявся.

— Сашко… Шостий поверх… рятувальників…

«…троє дорослих і одна дитина…»

— Вставайте! Вилазьте, зараз усе завалиться…

Молодий чоловік дивився на нього знизу вгору, в очах у нього було нерозуміння. Кім ударив його коліном; жінка опанувала себе раніше,