Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Півроку потому .
— Наталко! Ти вже зібралася! ???? - я стояла перед дзеркалом у нашій спальні і крутилася як дзига навколо своєї осі. Сьогодні їдемо до ресторану на вечерю з батьками Лева. Благо, офіційне знайомство відбулося до цього, так що це більше як приємне проведення часу. Льова заглянув у кімнату і притулився до одвірка, складаючи руки на грудях. Я побачила його відображення у дзеркалі. Ну як? Як можна бути таким гарним? Це просто незаконно! Світло-сірий приталений костюм, трохи вкорочені штани по фігурі, сорочка графітового кольору розстебнута на, що б його, три гудзики!!!! Досі млію, як березнева кішка! Знає ж, як мене бісить, коли всякі курки на нього заглядаються, так викурвлює мене ще більше! Мабуть, всі мої емоції відбилися на моєму обличчі, оскільки хижо блиснувши очицями, цей звір рушив до мене. Ще мить і я опинилася в кільці сильних рук мого короля.
-- Ти прекрасна! - я була одягнена сукню-сорочку з сатину кольору електрик, волосся як просто розчесала і бризнула спрею для блиску. Він оглянув мене і ніжно поцілував у районі шиї. Ммммм.....хвиля мурашок прокотилася по всьому тілу.....-- А чому ти ще не взута? — глянув на мої босі ноги.
- Тому що, якщо я взую сині або червоні босоніжки сюди, то буду, як простигосподи.. - обурювалася я, трохи відсторонюючись від коханого. - і твоя маман, навряд чи оцінити такий образ.
- Зате Камілі буде пофіг... - хмикнув він у відповіді.
Так, кузина Лева, Каміла, мені дуже подобається, можна сказати, ми навіть потоваришували.
- Це так, але .... - але мене підхопили на руки і забрали з кімнати.
-- Ніяких "" але! Наталко! Ти мене виводиш із себе! Тепер сама винна, поїдеш босоніж!
- Ти очманів, Жаркський! - брикалася я, але цей незворушний котище, ніс мене вниз сходами і зупинятися не збирався. Так само з ноги були відчинені вхідні двері, а я безцеремонно запхнута в салон автомобіля.
- Та я давно вже очманів, Рибко! Рівно стого моменту, як тебе побачив.
- Жарський! Я босоніж! Ану випусти мене, неандерталець! - продовжувала я обурюватись.
- Наталко! А ну вже ... ... - Він подивився на мене таааак, суворо, що мені захотілося ось прямо зараз зникнути, випаруватися, ну або хоча б сховатися під торпедою.
- мовчу-мовчу.
- Супер! А тепер слухай мене уважно та запам'ятай! - ой, що мені прям зараз недобре стало. Це ж чим я його так розлютила, що мій красивий, милий і добрий чоловік включає бика 90-х і зараз буде мені смерть?!
І ось, сиджу жмусь у кріслі автомобіля, адже ми ще навіть не виїхали з двору, а мені вже страшно. Здається, я його доконала.
- Наташо, я як зустрів тебе вперше, так зрозумів відразу: спокійне життя закінчилося. - Він відвернувся від мене і вперся поглядом уперед. Завів автомобіль і плавно рушив до воріт. І тим часом продовжив. - У мене зникла впевненість у завтрашньому дні, я не розумію, що мені робити і як діяти, тому що я ніхрена не можу передбачити, яка у тебе буде реакція і що ти всудиш! От як?! -- він глянув на мене. А в мене перехопило подих. -- Як, Голіцина? Скажи, як мені з тобою, з Голіциною жити далі! Ти мені всю душу витрусила! Серце навиворіт вивернула! Мізки ж з тобою набакир стали! -- Лев вдавлював педаль газу в підлогу, а я розуміла, що плачу. Він розлучається зі мною ... Мабуть, хотів це зробити спокійно і в невимушеній обстановці, але мабуть, його терпінню прийшов кінець. Боги! Що ж я наробила!! ??????
Лев ще раз кинув на мене темний погляд.
— Не хочу більше жити з тобою, Голіцина.. — майже прошипів він, вирушаючи на дорогу до міста. Я схлипнула і відвернулася до вікна. Кинута, босоніж, у сльозах.... Прям героїня ванільного роману. Я повернулася до нього.
- А чого ти хочеш, Жарський? - У відповідь йому і я простягла.
- Там, на задньому сидінні, - він кивнув назад. - Коробка лежить. Візьми її та відкрий.
Я повернулася назад. І справді, на задньому сидінні лежить взуттєва коробка. Потяглася за нею так, що моя дупа виявилася якраз у обличчя Лева. І цей неандерталець не пропустив моменту прикластися своєю п'ятірнею і погладити мої булочки. А начебто розлучатися зібрався. Я аж скрикнула від несподіванки.
Поклала коробку собі на коліна. На кришці красувалася емблема одного досить дорогого бренду взуттєвого, але навряд чи всередині туфлі.
Я дивилася на коробку і не знала ... навіщо? Що там? Чи варто відкрити зараз. Боги! Та про що я думаю! Мене кидає коханий чоловік! А я тут про якусь коробку! Дурепа! Ідіотка!
- Відкривай. - почувся майже наказ збоку.
- Навіщо? - вже не приховуючи свого стану, спитала я. - Це прощальний подарунок?
- Майже. - сухо відповів Лев і я помітила, як він повертає до невеликого ресторанчика з озером. Дуже затишне місце. Ми тут були зовсім недавно і мені дуже сподобалося.
- Тоді я відчиню, як буду готова. Відвези мене в Мою квартиру.
-- Ти забула? У тебе там квартиранти! І взагалі, зроби будь ласка, як я тобі зараз кажу.
Я зло подивилася на Лева і з силою рвонула кришку коробки, відкидаючи йому чітко в обличчя. Він перехоплює її та відкидає назад.
- Дивись! Дивись істеричко!!
Дивлюся в коробку....а там...........
-- Дурепко моя... - обхопив моє обличчя руками, перегнувшись через підлокітник сидіння і пильно родився мені в очі. - Я прощаюся з Голіциною, бо хочу, щоб ти була Жарською! Завжди!! І увійшла в цей статус, так само як і моє життя!
У коробці лежали туфлі! Такі самі, як і того дня, коли він з'явився на порозі моєї квартири. Як украв у мене тоді одну туфельку. І вже тоді я не мала жодного шансу перед ним встояти. Тоді я була його! А тепер, я остаточно стану Жарською!
- Люблю тебе, дівчинко моя !!!!!!
- І я люблю тебе, котище!!
