Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

Ми настільки захопилися, що коли в хід пішли гудзики на наших домашніх сорочках, тишу, яку переривав тільки наше уривчасте, глибоке дихання пронизав ще один звук.  Звук чайника, що включається.

- Ти що тут робиш?  - сполошився Лев, швидко накриваючи мене пледом.

- Мене більше цікавить, як довго він тут.. - Пробурчала я, натягуючи м'яку тканину вище.  А цей...кхм...господар життя стоїть і пирскає від сміху в кулачок.  Ну, що й казати, виспалася людина.  Виглядає набагато краще.

- Взагалі-то... Я у своїй квартирі.  І поки що не готовий прийняти той факт, що двоє, на моєму дивані займаєтеся продовженням роду Жарських-Голіциних... - Ой!  Якось я не подумала про це.  З Левом забуваю все на світі.  Стоп!  Не зрозуміла....

- А чому не навпаки?  - обурилася одразу.

- Ага, тобто тебе збентежило тільки це?  - Уууу!  Коментатор, бісів!

- Так!  Наталі.  Одягнися.  - Скомандував Льова — А ти, відвернися.

— так і бути.. відвернуся.. - зробив ласку друг.

Поки що я натягувала на себе сорочку.  Лев підійшов до Дениса.

- Ти як, Дене?

- Та нормально - виспався... тільки каламуть всяка снилася...про принцесу і дракона...

-- Ну так ... спати три дні ... і не таке насниться ... - Проментував Жарський

- Як три дні?

- Ти брате, нас дуже налякав.  ..--

І Льова переказав йому події останніх днів, принагідно передаючи мені чашку чаю.

- Тож тобі тепер залишилося тільки передати права Вольському.  Він, до речі, наполягає, щоб ти залишався на посаді генерального, поки не створиш і не поставиш свій бізнес на ноги.  - сказала я.  - Але думаю, ти сам розберешся, як тобі бути.

Я просто кивнув.

- Я, мабуть, візьму невелику відпустку, або лікарняну.  Думаю ми все можемо це зробити, за кілька днів.  Саме займуся пошуками Яніни.

Ми стояли з Левом обійнявши.  Я підняла на нього очі і тільки по одному погляду зрозумів, що я хочу зробити.  І, отримавши німе згоду, пішла до столу, де лежав мій планшет.

- Тут таке діло... День...- я простягла йому гаджет з уже відкритою сторінкою.

Здивування на обличчі друга, змінилося напрочуд..злість...розчарування..

- Наташа, що це?

- Я сама не знаю до пуття.  Це якесь Нью-Йоркське видання.  Якась вечірка на Верхньому Істсайді.  Інформації про запрошених немає.  Я вже дізнавалась.  А через пошук осіб не знаходить... - ти подивися, як підписано фотографію...

Фото було підписано, як "Снігові".  І пара на зображенні явно була щаслива.  А я зрозуміла, що мій шанс подивитися в очі подрузі і попросити вибачення, не такий вже й примарний.

Любі мої! 
Подіі описані в двох останніх розділах прямо направляють нас на сторінки твору «Одного разу в офісі». Там ви дізнаєтесь про долю Яніни та Дениса і поринете в пригоди того самого офісу, але з іншими героями!

Не забувайте будь ласка про зірочку-коментар-підписка-репост  і натхнення буде ще більше доя написання нових захоплюючих історій)! 

Приємного читання)