Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)

-- Не знаю.  Я розберусь. Але підозрюю, що деякі з них є родичками співробітниць відділу кадрів.  - прожувала шматочок м'яса і наколола грибочок.  - і тому тебе так хочуть захомутати.

- Ага!  Не встигнеш заговорити з ними про досвід роботи чи знання іноземних мов, як у тебе летять труси або вивалюється бюст на папку з актами виконаних робіт, такого розміру, шо легше зразу вкритися, аніж в руках тримати.  — Оце я зараз здивувалася!  - Та не дивись так на мене!  Серйозно було!  Ти того дня на діловий обід із Левом їздила і не бачила, як одну таку кралю виводила охорона.  Ти це, мала... наведи порядок, на!? Я цілком і повністю покладаюсь на тебе..- і ці ось очі кота зі Шрека!  Ну як йому відмовити?

- Дооооообре.. - сказала я  втираючи рот від соусу.  - Але й ти тримай свого ведмедя при собі.  Він мені не подобається.  - відкинулася на м'яку спинку диванчика.

- А ти йому якраз сподобалася - з хитрою усмішкою прокоментував Денис.  - Скажи класне поєднання прізвища імені по батькові?  Медведєв Владислав Єгорович!?

- Ага!  І манерами такий самий!  Великий, самозакоханий і думає, що він король цього лісу.  Теж мені...

- Ну так.. король-то у нас, Лев.. - швидко промовив Денис і я...

- Так!  - затнулась  - ой!  Тьху ти!  Денисе .... заговорив мене зовсім!  - пирхнула я.  І встала з-за столу прибираючи за собою посуд.  Денис лише хихотів, закінчуючи із салатом із креветок. -- може залишишся, моя зірка скоро прикотить?.  Вона тобі сподобається. - Я підморгнула другу.

Він якось сумно посміхнувся.

- Та ні, поїду я.  Тебе нагодував, нерви свої заспокоїв, Леву привіт передам.  Пішов я..-- він підвівся і витираючи серветкою руки, нахилився до мене і цмокнув у щоку, прощаючись.

Готові овочі з м'ясом уже пихкали на сковороді.  Я швидко прибрала залишки їжі, що приніс Денис у холодильник, зробила салат з різних видів трави та капусти і почала чекати на подругу.

- Ееех!  Добре.....-- пробурмотіла я підкурюючи у себе на балконі.

***********************

Лев.

- Так!  Ти зараз видихаєш і йдеш до мого кабінету.  - промовив друг, кладучи руку на моє плече і сильно стискаючи.  Це мене трохи приведо до тями.

******

- Ти зовсім уже охренів, Льова, твою ж матір!  Про що ти думав???  Ти розумієш, що міг дівчинку загробити????  — не репетував, але шипів Денис.

Що саме мене так напружило у цій ситуації?  Те, що до моєї Наталі хтось так гарно то залицяється?  І цей »хтось» не я?  Хоча, один хрін ... Це не я зробив їй такий подарунок.  Не я поряд.  А якщо й цей мудила ще не поряд, то незабаром буде.  Такі знаки уваги не проходять просто так.  А я сиджу на дупі рівно і намагаюся  розібратися в собі.  Півроку?  Півроку, сука, розбиратися?  Навіть від одноденного сексу задоволення не отримую як раніше.  Тепер перед очима лише одна дівчина, яка спить у смішній рожевій піжамі з єдинорогами, курить яблучні сигарети на своєму крихітному балконі та любить перекушувати шоколадками. 

-- Лев - до кабінету вихором увірвався Діман.  - Я все звичайно розумію.  Але це вже надто!  Претензій на твою жінку ніхто з нас не моє,  то вгамуйся вже, або роби щось!

- зате хтось інший має, - прошипів я.

- так познач уже якось свою територію... вона не знає про твої наміри.  Чи це просто хижий інстинкт?  - друг примружився.  - Не дали з першого разу, так ти тепер кола намотуєш ... - Діма сів у крісло навпроти мене.

Я зітхнув і дістав пом'яту пачку цигарок із кишені штанів.

- Ти знаєш, скільки за цей час мужиків у нашій конторі (і не тільки) - він зробив жест вказівним пальцем - намагалися запросити її на побачення?  - я запитливо вигнув брову.  Діма продовжив.  -- Всі!!!!  Все, твою матір, Льова!!!!  Все нахер!  Від нашого генерального - двері відчинилися і вже більш-менш спокійно зайшов Денис і сів у своє директорське крісло.  - О!  А ось і він!  Так от, від директора до водія!  Усі на свіже м'ясо запали! Всі Зто більш менш не одружений, то всі щастя попитали..

Я задумливо сидів і крутив у пальцях непідпалену сигарету.

- Мозки вправляєш?  - їдко спитав Денис у Дмитра.

- Та вправиш йому!  .. - обурився той.

- Еей!  Я взагалі-то тут!

- А маєш бути там!!  - Денис показав на двері - у неї!  Просити вибачення!  А не ось це все!  - обвів руками простір.  - Так, Лев.  Я вирішив.  І поговорив із твоїм батьком.  Тут ти поки що вважається моїм комерційним директором і моїм співробітником.  Я оформляю тобі відрядження як антикризового менеджера і зі збереженням зарплати їдеш до тата.  На кілька місяців.  — вигукнув Ден.  - Справи нашої компанії, вестимеш дистанційно.  Попустишся, повертайся.  Зараз сезон розпочнеться, але психи мені не потрібні в офісі.  І так нервів без тебе вистачає!  - Денис це все казав і в якийсь момент я подумав, що можливо він має рацію.  - Наталі буде виконувачем обов'язків директора твого відділу.  Ну і зі своїми обов'язками справлятиметься.  Наразі юр.відділ готує документи.

Куди поділася моя впевненість у собі?  Ким я став?  Розм'як.  Мені напевно треба повернутися зі свіжими мізками!

- Доробляй травень і вмотуй звідси, щоб я тебе не бачив.  До кінця літа, щонайменше!

Я знову біля її під'їзду.  І знову вночі.

Вона не знає, але я мало не щовечора ошиваюсь у її дворі. Навіщо сюди приходжу?  Просто дивлюсь у її вікна, згадую, як притискав її уві сні.  Згадую, як свербіли губи, від бажання зацілувати кожен сантиметр її тіла.  Подумати тільки... а я навіть у щоку її не цілував.  Є в цьому щось середньовічне.

І знову я спостерігаю, як вона проводить подругу на таксі.  Подружка у чорних штанах та білій сорочці, в руках портфель і не така п'яна, якою я бачив її минулого разу.  Теж десь в офісі працює, судячи з одягу.

Усміхнувся про себе, згадавши, як ніс мою рибку до квартири.  Докурив і клацанням викинув недопалок на дорогу.

- Привіт, котище... - пролунав коханий голосок збоку.  Я повільно обернувся до неї.