Білявка для директора - Янина Кап (Зоя Маг)
Досі Лев.
Півроку - це довго. Це ціле життя. Я не готовий залишати тут усе на такий термін. Я не готовий відмовитись від Наталії на такий час. Як мінімум, я хочу її бачити, хочу розібратися в собі... Хочу спробувати дати собі шанс. Раптом вона дасть шанс НАМ, якщо я зроблю перший крок...
Ох, стільки запитань. .Я вперше в житті почуваюся так невпевнено. Я вже думав, що почуття мені чужі... але ні. Як я упустив момент, коли щось пішло не так?
Наталі.
Того дня шеф звалив раніше, ніж звичайно. грюкнув дверима і здимів.
Наприкінці дня мені зателефонувала Яніна і запропонувала зібратися в неї, випити вінішка чи коньячку та побалакати про наболіле.
Домовилися, що я зустріну її біля спортзалу.
Як завжди, у березні засніжило. Сьогодні в зал мені не треба, я піду в п'ятницю, тож спокійно беру каву, натягую теплий шарф на голову і чекаю подружку на зупинці. Їхати нам до її будинку пристойно, встигнемо і зігрітися, і змерзнути.
Випурхнула ця краса хвилин за десять. Я вже думала, на сніговик перетворюся, але це у нас Яніна по заморожуванню. У короткому пуховику, але хоч у шапці. Так сталося, що я, як курка квочка навколо неї. Вона начебто й не ображалася. Поки обіймалися, вона кілька разів обернулася.
- Ти чого озираєшся? Чекаєш когось? - спитала я, пересмикуючи бровами.
-- та НУ тебе! - Відповідає вона і легко б'є мене в плече. - На кого мені чекати? Просто відчуття, що на нас хтось дивиться .... аж потилиця свербить ... - І почухала демонстративно це місце.
- коли здається, хреститися треба.. - передражнила її. - а нам терміново треба випити. Хоч і робочий день завтра, але в мене вже скоро кукуха зсунеться.
- А що твій шеф? - спитала вона просто, кутаючись у шарф по самий ніс.
- А що... Нічого. Ходить, зубами скрипить... мовчить... дивиться... Біс його знає, що в нього на думці. Такий хорт був, а як діло дійшло, так і лапки до верху.
- А ти, мабуть, розраховувала, що ці лапки загребуть тебе під бочок? - реготнула ця невгамовна. І сьорбнула каву.
-- ну не те що б....-- я зіщулилася..-- просто не розумію його...
- Та гаразд! Поїхали! Розберемося. - І ми стрибнули в нашу маршрутку. - До речі, класне пальто! Це ж Макс Мара? Звідки?
- Янін... звідти ж! - засміялася я.
-- А тоооочно! Коли я вже доїду до того секонд-хенду...? - пробурчала подруга, сідаючи на вільному місці в шкарабанку, в народі званою, маршрутка, щоб їй!
*************
Як зазвичай збираються дві подруги, які працюють до сьомого поту, в будній день на коньячок? Правильно! З розмахом!
Скільки можуть випити дві мініатюрні дівчата, яких дістали начальники?
Правильно! Багато...
Якщо в літрах, то – два. Чи була закуска? А то?!! Бенкет на весь світ!
А що роблять дівчата, коли збираються випивати разом? Точно!
Обговорюють мужиків! ( І чому автозаміна весь час виправляє слово "мужиків" на "мудаків"?)
А чого хочеться двом дівчатам у четвер увечері після майже двох літрів коньяку? ???? А-ну! Ворушимо звивинами.
Бінгооо!!
Мужика і в караоке! А краще караоке з мужиком ... або мужика в караоке ... але не суть.
А суть у тому, що ранок зустрів мене моторошним похміллям. Благо, я як начальник відділу, могла собі дозволити зовсім трошки запізнитися.
Хотіла б я прокинутися на шовкових простирадлах дубового ліжка з різьбленим узголів'ям на високих ніжках. Що б сонце пробивалося до моєї кімнати крізь легку шифонову тюль білого кольору, а на столику біля ліжка стояв гарний торшер у стилі рококо, поряд з яким спочивав би стильний будильник. Хотіла б я, щоб вийшовши на кухню в мене там стояла каво машина з таймером, а з тостера вже стирчали дві хрусткі скибочки підсмаженого хліба... Сісти за гарний столик, на м'який стільчик і пити свою свіжу каву з великого білого кухля.
Але! Реальність сувора, як якутські далекобійники. Прокинулася я на матраці, зі звичайною постільною білизною в квіточку в кімнаті без ремонту, але з рейлами одягу, коробками з книгами та іншими речами. На кухні, з цивілізації, у мене було майже все. Навіть посудомийна машина. Ось тільки пластиковий столик і дві такі ж табуретки з Юска, далекі від моїх фантазій. Як і засмалена турка, де я вже варила свій ранковий допінг.
Захотілося курити.
Випила залпом склянку води. За ним склянка води з розчинним вітаміном С і пігулкою аспірину і після, відчинивши двері на балкон, що йшов із кухні, закуталась в палантин і ступила на свій невеликий балкончик. Дістала улюблені яблучні сигарети, які завжди лежали там у мене, підкурила і глибоко затяглася. Знаю, що на голодний шлунок не можна. Та й взагалі не можна, але захотілося звичайного нікотину, а чи не його електронну версію.
Обпершись на перила, вдивлялась у двір, що поступово прокидається. Така ідилія... неможливо. Тихо..Мамочки виходять гуляти з колясками, собачники вигулюють у спеціальних місцях своїх вихованців. А ось смішний дядько в смугастих шортах і кросівках, щоранку в будь-яку погоду (крім завірюхи та дощу), робить свою ранкову зарядку. Гарний двір. Гарний дім. Тут би дітей ростити...
- І мені дай сигаретку ... - почула я ... ... за спиною??
