Будеш мені нареченою - Анна Пахомова
- Без проблем. Я скажу Ігорю і Гнату, щоб теж мовчали.
Я знав, що брати мене не підведуть. Вони завжди були надійним тилом один для одного.
- Щось іще?
- Мені потрібна каблучка для Люди. Я знаю, що заручини несправжні, але решта не знатимуть цього, тож, якщо я збираюся освідчуватися...
- Ти подаруєш їй одну з каблучок, що належать нашій родині, - закінчив за мене брат.
- Я завжди думав, що якщо зустріну жінку, з якою захочу одружитися, то подарую їй каблучку бабусі Дарії.
Я розумів, що основна причина, через яку мені потрібна була саме ця обручка, полягала в тому, що це було для Люди. Якби на її місці була будь-яка інша жінка, я, не роздумуючи, пішов би до ювелірної крамниці і просто купив каблучку. Але це була Людмила.
- Це твоя каблучка, і ти можеш розпоряджатися нею на свій розсуд, - сказав Нік.
- Ти вважаєш, це нерозумно - дарувати їй саме цю каблучку?
Нікіта встав і обійшов стіл, спершись на нього.
- Ні, я так не вважаю. Тобі знадобиться один із нас, щоб разом піти в банк і відкрити скриньку. Через годину приїде заводчик, тож сьогодні я ніяк не можу. Можемо поїхати в банк завтра рано вранці.
- О десятій у мене операція, але я зателефоную Павленку попрошу його почати ранковий обхід без мене.
- Тоді домовилися. На ранок у мене немає ніяких справ, тільки треба відвезти доньку в садочок, але ми можемо взяти її з собою в банк, якщо вже тобі треба встигнути на операцію.
Мені подобалося те, як батьківство впливало на Ніка. Він мимоволі задався питанням, чи вплине на мене самого справжнє сімейне життя так само сильно, як на брата? Я не міг сказати, що Нік сильно змінився, але зараз він здавався мені щасливішим і спокійнішим, ніж раніше.
Ми ще раз обговорили плани на ранок, і я повернувся в місто в набагато спокійнішому настрої. Думаючи про бабусину каблучку, я відчував, що в глибині душі завжди знав, що одного дня одружуся, незважаючи на те, що робота була для мене на першому місці. І думка про те, щоб одягнути каблучку бабусі на палець Люди, здавалася мені дуже правильною. Небезпечна думка, дуже небезпечна. Напевно, я просто піддався весільній лихоманці, в яку один за одним потрапили мої брати.
Мені було просто необхідно розвіятися в компанії Ігоря, щоб нагадати собі, що я усе ще затятий холостяк і вся ця історія з Людою - лише тимчасове явище.
Але в душі я відмовлявся приймати, що це тимчасово, тому, коли мені зателефонувала Люда й запитала, чи не хочу я приєднатися до неї та Арсена за грою в теніс, я не роздумуючи погодився. Я планував провести цей вечір зовсім не так, але якщо я хочу, щоб моє найближче оточення та міські пліткарки повірили, що в нас із Людитлою все всерйоз, то я маю поводитися відповідно. Марина шукатиме невідповідність у кожному моєму слові, у кожній дії, і тільки якщо я гратиму за правилами, вдаючи, що все по-справжньому, я отримаю посаду, яку так пристрасно прагнув отримати.
Але коли я дістався додому й побачив Люду посеред саду в крихітній спідниці, то усвідомив, що бажаю отримати цю жінку набагато сильніше, ніж роботу, до якої прагнув усе своє свідоме життя.
Люда
Сидіти вдома виявилось дуже нудним зайняттям. Тож знайшовши в комірчині тенісні ракетки я вирішила трохи погратись з сином в саду. Але перш ніж займатись такою самодіяльністю набрала Тимура, щоб запитати чи можна цу робити.
Я вчила Арсена грати в теніс. У нього в руках була маленька пластикова ракетка, і він досить спритно для свого віку відбивав м'ячі. Я вважала, що дитині, особливо такій активній, як мій син, необхідно займатися якимось спортом. Я вирішила, що теніс сподобається Арсену, і, здається, мала рацію.
Було абсолютно ясно, що здібності до спорту у хлопчика від батька. Я анітрохи не сумнівалася, що мине не так багато часу, перш ніж Арсен зможе перекинути м'яч через сітку.
Зателефонувати Тимуру було здавалось логічним рішенням. Потім, чекаючи появи на Тимура, я зрозуміла, що зробила це, щоб поговорити. Після сніданку я вперше подумала про те, який безглуздий вигляд матиму, коли наші заручини буде розірвано.
- Мамо, твій друг, - сказав Арсен.
Я глянула в бік входу і побачила Тимура. Він підійшов до нас, і малий помахав йому рукою.
- Я і твій друг теж, Арсене.
- Давайте трохи перепочинемо і всі разом посидимо на лавці, - запропонувала я.
- Добре, мамо, - кивнув малий й побіг до лавки, що стояла в тіні.
Тимур утримав мене за руку.
- Ти не проти, що він зватиме мене дядьком Тимуром? - запитав він.
- Не проти. Або дядько, або просто Тимур.
- Ви йдете? - крикнув Арсен, сидячи на лавці й бовтаючи ногами в повітрі.
- Йдемо, - відповіла йому я. - Слухай, - звернулася я до Тимура, - я не хочу нічого ускладнювати, але ми маємо поговорити про це до завтрашньої вечері. Я маю бути впевнена, що Арсен розуміє, що ми переїхали до тебе жити і що це тимчасово…
Паніка, яку я відчула, коли думала, що Тимур збирається маніпулювати мною так само, як це робив Вадим, була нічим порівняно з тим, що я відчувала в цей момент. Якою ж невдахою треба бути, щоб починати нове життя з фальшивих заручин? І не важливо, з яких причин я це роблю.
Тимур притягнув мене до себе й обійняв за плечі. Арсен схопився з лавки і підбіг до нас. Я відчула на своїх ногах його маленькі ручки, і сльози миттєво підступили до моїх очей. Ще ніколи я не почувалася такою безпорадною і настільки не готовою до ролі матері. Як я можу нести відповідальність за життя Арсена, якщо не знаю, що робити з власним життям?
- Мамо, - покликав Арсен.
Я вивільнилася з рук Тимура і присіла навпочіпки, опинившись на одному рівні з хлопчиком. Тимур теж присів, і тепер ми стояли посеред галявинки невеликим колом. Тим поклав руку на плече Арсену.
- Малюк, ми з твоєю мамою - хороші друзі, і нам би хотілося більше часу проводити разом. Якщо ти не заперечуєш, я б хотів, щоб ти і твоя мама жили зі мною, - сказав Тимур.
