Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Тимур

Я виходжу з екстреної операційної і ретельно вимиваю руки в раковині. День був довгим, набагато довшим, ніж я очікував, але такий ритм життя був мені до душі. Я знав, що не варто говорити про це вголос, але було щось неймовірне в тому, що я врятував життя пацієнтові, якому майже не давали шансів. Але тепер, коли операцію було закінчено, я був абсолютно виснажений. Я витер руки і, обернувшись, побачив Марину, що стояла в дверному отворі. Я мав поговорити з сім'єю пацієнта, а на розбірки з Мариною в мене не було ні часу, ні сил.

Вона стала ще тоншою, ніж під час минулої нашої зустрічі, до того ж вона зробила щось із бровами і тепер виглядала сердитою. У всьому її вигляді було щось оборонне, але ж я їй ще й слова не сказав.

- Я маю поговорити з родиною, - сказав я. - Вибач, у мене немає часу.

- Ми можемо поговорити, коли ти закінчиш, - сказала вона. - У мене весь вечір вільний.

- А в мене - ні, - відрізав я.

- Ах так, поспішаєш до своєї нареченої. Чому я не вірю в цуй фарс?

- В суботу буде весілля мого друга, на якій ми оголосимо про заручини нашим сім'ям, а потім уже я із задоволенням поділюся з тобою новинами, - сказав я, оминаючи Марину, щоб пройти до приймального покою.

-  Мені здавалося, не в твоєму стилі зберігати в таємниці такі важливі події, як заручини. Я-то думала, ти принаймні наймеш літак, щоб накреслити ваші імена в небі.

Я різко зупинився на півдорозі й обернувся до Марини:

- Серйозно? По-моєму, це якраз більше в твоєму стилі, Марин, а не в моєму. До того ж  у моєї нареченої був перший шлюб, і вона воліє не робити з заручин подію століття.

- Перший шлюб? Ти серйозно збираєшся зв'язатися з розлученою? - здивовано підняла брови Марина.

- У мене немає часу на суперечки, - важко зітхнув я. - Я намагаюся якнайкраще робити свою роботу, а ти переслідуєш мене замість того, щоб залишити мене в спокої і дати мені займатися своєю справою.

- Вибач-пробач. - Марина примирливо підняла руки. - Уже йду. 

Вона розвернулася і пішла коридором в інше крило, а я вийшов до родичів пацієнта. Сьогоднішнім пацієнтом виявився учень старших класів, який звалився непритомним просто на тренуванні з футболу. Мені знадобилося чимало часу і терпіння, щоб усе пояснити його рідним. Мама хлопчини міцно тримала мене за руку і так часто дякувала, що в якийсь момент мені стало ніяково. Нарешті підійшла операційна медсестра і врятувала його.

- Що ж ти так довго? - сказав я, коли ми відійшли на значну відстань від родини пацієнта.

- Вибач. Новий член ради спіймала мене в коридорі і зажадала подробиць про операцію. Минула ціла вічність, перш ніж я змогла позбутися її.

- Марина...

- Так. Ти начебто з нею зустрічався?

- Не нагадуй, - поморщився я. - Я збираюся в душ. Доктор Петров уже тут?

Петров був моїм  колегою, і ми доглядали за пацієнтами один одного, коли були на добовому чергуванні.

- Щойно прийшов і чекає на тебе, - сказала медсестра. - Його медсестра спізнюється, треба кудись відвезти дитину після школи, тож я буду тут, поки вона не приїде.

- Добре, тоді побачимося завтра вранці. І до речі, я заручений.

- Заручений? Мені здавалося, ти казав, що жодна жінка не зможе тебе приручити, - підморгнула дівчина.

У нас з Ритою завжди були добрі стосунки, і вона ставилася до мене, як до молодшого брата. Рита була на десять років старша, і я звик покладатися на неї відтоді, як почав самостійно оперувати в цій лікарні. Так, я був блискучим хірургом, але мені не вистачало вміння спілкуватися з пацієнтами та їхніми сім'ями, якого з лишком було в Рити. Спочатку пацієнти часто скаржилися на мене через мою надмірно різку манеру спілкування, а моя операційна медсестра допомагала мені обходити гострі кути і вчитися спілкуватися.

- Ну, в однієї це вийшло. І не треба так дивуватися! Я ж не непритомнів, коли тобі вдалося захомутати свого чоловіка.

- Гей, давай-но поважніше, - вона жартівливо штовхнула мене плечем. - Мені навіть не довелося його зв'язувати.

- Я нагадаю про це йому під час наступної зустрічі.

- Хто б сумнівався, - з усмішкою сказала вона. - І хто ця щасливиця?

- Обіцяй тримати язик за зубами. Ми тільки завтра ввечері оголосимо про це нашим родинам.

- Це буде неважко, ти ж знаєш, я не любитель попліткувати.

- Знаю. Це моя колишня однокласниця.

- Вітаю, Тимуре. Я справді рада за тебе, - щиро сказала Рита. - Сподіваюся, скоро я з нею познайомлюся.

- Дякую.

Рита попрощалася зі мною і пішла до сестринської, а я зайшов до роздягальні для персоналу, щоб прийняти душ і переодягнутися. Я хотів прикинутися, ніби для мене не має жодного значення, що всі навколо будуть мене вітати з заручинами.

Бога ради, адже я прекрасно знаю, що наші стосунки несправжні. Тоді чому ж йому так боляче?

Я під'їхав до будинку, що належав моїй сім'ї, минувши відчинені ворота, на стулках яких ми з братами любили кататися в дитинстві. Раптово я зрозумів, що й гадки не маю, що саме збираєюся сказати батькам, тож спрямував свій автомобіль до головного будинку, де тепер жив Нікіта.

Я припаркував автівку і піднявся на ґанок, зібравшись уже увійти до будинку, але зупинився. Мій брат і Поля тепер одружені, і їм може не надто сподобатися, що я вриваєюся в їхній дім без попередження. Я натиснув на кнопку дзвінка і зачекав, поки економка відчинила двері. Вона провела мене в кабінет, де працював Нік.

- Чому ти дзвонив у двері? - здивувався брат.

- Ти тепер одружена людина, хіба мало що.

- Це точно, - усміхнувся той. - Поля із малою в місті, тож тобі нема про що хвилюватися. Що в тебе сталося?

Я відкрив маленький холодильник і взяв дві банки коли, простягнувши одну братові. Я сів на новенький шкіряний стілець, що доповнив робочий кабінет Ніка, коли він перейняв управління фермою від свого батька.

- Я хотів поговорити з тобою про завтрашній вечір. Я прошу тебе і хлопців мовчати про те, що заручини несправжні. Люда не знає, що ви в курсі, і я впевнений, що вона теж нікому про це не розповість.