Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Тимур

Прислуга працювала весь день, і тепер сад мав просто приголомшливий вигляд. Коли я оглянув його востаннє перед прибуттям гостей, то зрозумів, що хочу, щоб цей день став особливим для Люди. Вона значила для мене куди більше, ніж я готовий був зізнатися собі.

Вирішмли зупинитись на ресторанній їжі. Але організували окремий дитячий стіл. Хоча дітей за вечерею буде всього двоє - Арсен і Оля, донька Ніка, для них був встановлений невеликий фуршетний столик на висоту їхнього зросту, і їжу можна було брати прямо руками.

Ігорь зайшов у внутрішній дворик і протяжно присвиснув.

- Дуже вражає, брате. Можна навіть подумати...

- Та тихо ти! - шикнув на нього я. - Тобі Нік нічого не казав?

- Говорив, звісно. Я збирався сказати, що можна навіть подумати, що ти до неї небайдужий.

- Звісно. Ми ж друзі.

Друзі. Просто друзі.

Хоча з нашого поцілунку минуло два дні, я сподівався і з нетерпінням чекав, що знову поцілую Люду. Можливо, це було не найрозумнішою думкою, але мені було все одно. Мабуть, це було однією з причин, через яку я освідчився саме їй. 

- Просто друзі, так-так, - хмикнув Ігор.

- Заткнися.

- Добре. Але тут справді дуже красиво, ти постарався на славу, - сказав брат. - Я радий, що заради цього повернувся з Києва.

- Ти багато часу проводиш на там. У тебе все гаразд? - запитав я.

Я зауважив, що брат виглядає втомленим. Я  узяв Ігоря за зап'ястя і глянув на годинник, відраховуючи його пульс. Той відсмикнув руку, і я не став наполягати. Зі здоров'ям у нього все було гаразд, отже, справа в чомусь іншому.

- Так. Просто клієнт, який потребує багато уваги, і цю справу не можна узгодити телефоном або електронною поштою.

- Але ти вже майже закінчив?

- Думаю, так. У мого клієнта незабаром народиться дитина, а сам він виконує дуже небезпечну роботу, тож він хоче створити рахунок на ім'я майбутньої дитини, щоб забезпечити її фінансово на випадок, якщо з ним щось трапиться на роботі.

- Звучить складно. Наче збираєш пазл по шматочках.

- Приблизно так і є. Знаєш, іноді, коли я їздю туди-сюди, мені починає здаватися, що це не моє життя, - зізнався Ігор, і я кивнув.

- Ну, ви з Гнатом завжди хотіли вирватися з Ірпеня.

- Гнат більшою мірою, ніж я. Мені подобається бувати вдома, але іноді мені потрібна перерва.

- Я тебе розумію, - зізнався я. - Я розумію, що скоро плітки про  мене і Люду в будь-якому разі поповзуть і в лікарні, але мені це ніколи не заважало виконувати свою роботу.

- Ти завжди був кимось на кшталт вундеркінда у своєму власному світі. Ти все життя йшов до єдиної мети - стати найкращим кардіохірургом.

- Це завжди було для мене головним у житті, - знизав плечима я.

- А тепер? - запитав Ігор. - Дивлячись на всю цю розкіш, мимоволі закрадається думка, що твоїми помислами заволодів хтось іще.

Я не хотів думати про це. Я не бажав навіть припускати думку, що Люда і Арсен можуть змінити мої життєві пріоритети. Я завжди був орієнтований на кар'єру, і саме це робило мене таким хорошим хірургом.

- Ні, це все удавання, - сказав я зі значно більшою впевненістю, ніж відчував насправді.

Я не збирався розповідати братові, що Люда завжди займала особливе місце в моїх думках, а тепер, коли все раптом змінилося, я і зовсім не знав, що робити далі.

Від незручної розмови мене врятував дзвінок у двері, і я поспішив до входу, а Ігор попрямував до встановленого бару. Сьогодні я вирішив особисто привітати кожного гостя. 

Але  я не дійшов до дверей, бо побачив Люду і усмішка застигла на моєму обличчі.  На ній була обтисла срібна сукня, що відтіняла засмаглу шкіру, а бічний розріз відкривав витончену ніжку до середини стегна. Волосся вона прибрала у високу ошатну зачіску, і я облизнув раптово пересохлі губи. Я почувався підлітком на першому побаченні. Ще жодна жінка не справляла на мене такого враження.

Люда

Це було моїм першим випробуванням. Зустріч з сім'єю Тимура. 

Побачивши всіх разом сьогодні ввечері, я зрозуміла, як багато чоловіків у цій сім'ї. Я не була здивована, коли помітила, що Поля відчуває себе не в своїй тарілці, хоча, можливо, вона поки що просто не звикла бути частиною великої родини.

Я прекрасно знала, як довго Поля працювала не покладаючи рук, щоб гідно виховувати доньку наодинці. 

Нікіта, здавалося, помітив нервозність Полі й ніжно обійняв її за талію, щось прошепотівши на вухо. Та густо почервоніла і засміялася. Я, яка до цього моменту почувалася досить упевнено в ролі фальшивої нареченої, раптом зрозуміла, що це зовсім не так.

У Полі було щось реальне, саме те, чого завжди хотіла я сама. Хіба не хоче кожна людина кохання? Хіба не потрібна кожному з нас кохана людина поруч, щоб не почуватися самотніми?

Я побоювалася, що мої мрії про щастя померли разом із чоловіком, але в душі я знала, що це не так. Я купала в любові свого сина, при цьому я розуміла, що одного разу він виросте, і в нього буде своє власне життя. А я хотіла, щоб поруч із мною був чоловік, який кохатиме мене по-справжньому. А мій покійний чоловік ніколи мене не любив...

Після того, як ми одружилися, він усе ще був надто зайнятий тим, що доводив усім і кожному, що він найгарячіший хлопець. 

У Тимура теж усе це було, але моє ставлення до нього пом'якшувалося тим, що я знала його ще хлопчиськом. Я прекрасно бачила і його зарозумілість, і зухвалий шарм, яким він невимушено користувався.

Мені доводилося нагадувати собі, що наші стосунки лише тимчасові, бо те, що він деколи робив, приводило мене в замішання і трепет. Наприклад, учорашній вечір у більярдній. Або сьогоднішнє оздоблення саду, що нагадувало сцену з голлівудського фільму. Або те, з яким щирим захопленням він сьогодні на мене дивився.

Я відчула, як стиснулося моє серце. Здається, я поступово закохуюся в нього, і не важливо, як часто я казала самій собі, що це все не по-справжньому.