Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

Дом, балкон, проспект, внизу Макдональдс.
До него реальная невесомость.
Секунды три - и ты уже внутри.
Что ещё - автобус, поезд?

Давить на совесть, давить на жалость,
Что осталось - всё смешалось!
Сперва сложилось, потом сломалось.
Такая малость - с ним встретить старость.

Этот ночной полёт, этот прекрасный вид,
Может быть, заслужит его ретвит.
Перейди с автопилота в ручной режим.
Вот если б прилетел бы на помощь джин!

Пальцы складывают буквы.
Ты - просто кукла, ты - только кукла!
Твой месседж этим утром
самый первый, самый ранний.
Берегись своих желаний!

И кто любовь эту выдумал?
Ты не знаешь о ней, пока ты мал.
Ты не знаешь, зачем она так нужна,
а вдруг завтра будешь опять одна?
Почему же так тяжело дышать?
Почему так рвётся твоя душа?

автор гурт - "Дискотека Аврия" пісня "Кукла"

Ч.1

Віолетта

Я мну в руках олівець, нервую під пильним поглядом шефа, чиє обличчя знаю до дрібних рисочок. Скільки ночей я провела, вдивляючись на його усміхнене фото, навіть не злічити. Але це було так давно. Так давно, що  я встигла вже все забути, зам’яти в пам’яті, заборонити собі згадувати цю дитячу дурість.

І ось життя нову безжально зіштовхує мене з Артуром Журбою, тільки він за п’ять років що ми не бачились, стрімко злетів по кар’єрній драбині, аж до посади виконавчого директора консалтингової фірми. А я? А я не втримала таку-сяку роботу вилетівши в перший же місяць.

- У вас в рекомендаціях написано про великий досвід, - скептично заявляє Артур, і я відволікаюсь від спостереження за його губами. Так хочеться нагадати йому про те хто я, але він не пам’ятає. І може воно і на краще. Бо мої щоки і так вже палають, як дві жарини. Що ж буде, коли він впізнає дівчину, з якою навчався в одному навчальному закладі? Буде мене жаліти? Чомусь не хотілось виглядати перед ним жалюгідною.

- Так, у мене є досвід, - мямлю втупивши очі в стіл.

Добре, що колишній шеф виявився не таким гімнюком, як я подумала про нього спочатку, і випер мене з роботи, давши більш-менш пристойні рекомендації. Але здається, в відділі персоналу щось наплутали, бо Артур зачитує все нові і нові факти про мене, яких не було в моєму резюме і в спомині.

- Готовність до гнучкого, - Артур ніби обмацує мене оцінюючим поглядом, і зробивши павзу закінчує: - графіка.

- Так, я готова, - а який у мене є вибір?

- Безвідмовність? – він вигинає здивовано брову.

- В розумних межах, - видавлюю з себе посмішку.

Олівець ковзає між спітнілих пальців.  В грудях ціла буря емоцій. Треба думати про  роботу, а я порівнюю свої згадки з реальністю, і розумію, що реальність в стократ краща того, що я пам’ятаю. Журба змужнів. Біла сорочка обтягує міцні м’язи грудей  і широкі плечі, рукава підкочені до ліктів, оголюють сильні руки, вкриті короткими золотавими волосинками.

Несміливо оглядаю знову і знову його обличчя, з масивним підборіддям, високими вилицями і очима кольору кавової гущі. Ці очі – справжній колодязь спокуси, в обрамленні пухнастих вій.

Погляд впирається  в його рельєфні губи, і я рефлекторно ковтаю в’язку слину. Треба думати про роботу, і не мріяти бозна про що. Але уява вже малює, як би воно було, якби Артур розстібнув кілька верхніх ґудзиків на своїй сорочці, оголюючи засмаглу шкіру. Я ж пам’ятаю який він без сорочки. Спокусливий. Сексуальний.

Олівець вислизає з моїх пальців, і з стуком відскакує від столу, падає на підлогу, котиться кудись в куток.

- Перепрошую, - підскакую з місця, ледь не зваливши на підлогу ще і стілець. Яка ж я недолуга на підборах і в цій вузькій спідниці. Але ж навмисно одягалась так, щоб справити гарне враження на майбутнього роботодавця. Все строго – спідниця нижче коліна, закрита блуза кольору ванілі, непокірні пасма волосся стягнуті в тугу гульку.

А тепер клята спідниця сковує рухи, відшукую поглядом олівець, і маленькими кроками, наскільки дозволяє виріз на спідниці підходжу до нього. По правильному треба було б присісти і підняти канцелярію. Але я була надто збентежена, тому не думаючи просто нагнулась за олівцем.

Мусила прогнутись щоб встояти на підборах, та не слухняні пальці нарешті ухопили олівця. Я випрямилась, перевівши подих, стискаючи знахідку до побілілих пальців. І різко повернулась до Журби.

Ледь не впустила олівця знову, бо Артур виявляється встиг безшумно підібратись дуже близько до мене. Буквально на відстань долоні. Його парфум затуманив мій мозок, його тіло, різко вторгнуте в мій особистий простір просто змішало всі мої відчуття.

- Не погано, - невідомо за що похвалив мене Артур. – Ви прийняті.

- О, - округлила від здивування губи. Необов’язково було мене так бентежити, щоб повідомити цю прекрасну новину. – Дякую.., - моє тіло під одягом повільно перетворювалось на холодець. Тремтіла я вся. Голос теж, через те що я забула як дихати, звучав глухо, коли я заїкаючись уточнила: - Коли приступати до виконання?

- Можна прямо зараз, – Артур демонстративно поглянув на блискучий наручний годинник, і поклав руку на шафу позаду мене.

Маленький крок з його боку, я мене притиснуло гарячою сталевою горою м’язів до тієї самої шафи. Що відбувається? Я нічого не могла зрозуміти. Серце гупало як несамовите. Кров прилила до щік, шиї, і взагалі вся шкіра пекла, як від сонячних опіків.

Чоловіча рука впевнено лягла на мої цицьку. І тонкий мереживний бюстгальтер не став перепоною, щоб відчувати його дотик сосками так, ніби Артур торкався оголеного тіла.

-  Тепер сама розкажи, що ти вмієш, - дивлячись в моє обличчя наказав Журба, одночасно стискаючи між пальців тугу горошину соска.

- О-облік, - запинаючись відповіла я. Сил, щоб скинути руку я чомусь не знаходила. – Сальдо.. Зведення… І о-основні, - дихання знову не вистачило, коли пальці зім’яли повністю півкулю грудей, стиснули крізь тканину, а Артур нахилився до моєї шиї, і шумно втягнув повітря в міліметрі біля шкіри. Теплий видих послав хвилю мурашок. – Основні з-засоби, - знайшлась я, і спробувала вивернутись з захвату.