Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Тимур

Моє ставлення до заручин змінилося рівно в той момент, коли я поговорив з Арсеном. Я узяв на себе зобов'язання щодо хлопчика і збирався дотриматися свого слова.

Ми з Людою були знайомі двадцять з гаком років, і я ніяк не очікував, що раптово стосунки між нами зміняться. Те, що починалося як жадання і гнів на Марину за спробу маніпулювати мною, в одну мить стало реальним і відчутним. Як наший учорашній поцілунок.

Я чудово усвідомлював, що можу прив'язатися до Люди та Арсена, як до своєї справжньої сім'ї, а не тимчасової. Але і моя відданість професії теж була цілком реальною. Я завжди був людиною слова і не збирався відмовлятися від своїх зобов'язань.

- З тобою все гаразд? - запитала Людмила.

- Так. Просто задумався.

- Тоді досить думати. Ти маєш такий вигляд, немов зібрався поглядом спопелити сад.

- Вибач, - сказав я, знизавши плечима. - Що, якщо ми підемо до будинку, вип'ємо вишневої коли, і я повчу тебе грати в більярд, - запропонував я, звертаючись до Арсена.

Я розумів, що Арсену поки що зарано грати на більярді, але я прекрасно пам'ятав, що мій батько починав навчати своїх синів більярду і карт, коли ми були приблизно того ж віку, що й Арсен.

- А як це?

- Ну, це така гра на столі з палицями і кульками.

Малюк щось сказав тихенько матері.

- Гаразд, - сказав Арсен. - Тільки не колу, я люблю сік.

- Сік так сік, - погодився я. - Коли я був маленьким, я пив тільки ананасовий сік.

- Це мій улюблений! - сказав радісно Арсен.

Обіцянка, дана дитині, була цілком щирою, хоча й дещо імпульсивною. Я розумів, що зовсім не знаю сина Люди, і спільна гра здалася мені непоганою ідеєю для початку. 

Я підхопив малого на руки.

Він поклав руки на мої передпліччя, і я подивився на ці крихітні пухкі долоньки. Я ніколи не тримав дитину за руку, навіть доньку Ніка, тому до цього моменту не усвідомлював, наскільки вони маленькі. Я миттєво відчув себе ідіотом.

Я поставив Арсена на тротуар поруч із собою і подивився на Люду. Вона з тривогою дивилася на нас, а потім я відчув, як Арсен взяв мене за руку, і зрозумів, чому Люда так нервує.

Мені хотілося сказати їй, що я ніколи не ображу її сина, що я готовий перевернути гори заради нього. Зазвичай таке почуття відвідувало мене в операційній, але, коли справа стосувалася цієї жінки та її дитини, ставки були значно вищими.

Після поцілунку Люда з дівчини, за якою я божеволів в юності, перетворилася на справжню жінку з плоті й крові. Того вечора вона перейшла зі світу моїх фантазій у реальне життя. І тепер, коли її маленький синочок тримав мене за руку, я відчував абсолютно чужі емоції, і вони були такими ж сильними, як мій зв'язок із пацієнтами, яких я не міг урятувати. Це був і страх, і розчарування, вина і гнів, і я не міг їх контролювати.

Люда підійшла й обережно торкнулася мого плеча, і ця буря емоцій потроху вщухла. Ми разом увійшли до будинку, але я не дозволяв собі думати ні про що, крім Арсена. Я розповів хлопчикові кілька історій з дитинства, які йому дуже сподобалися, і, коли ми увійшли в більярдну, Люда дивилася на мене зовсім по-іншому.

Я подумав, що вона, можливо, вперше побачила в мені дорослого чоловіка, а не того незручного підлітка, який так довго був її другом. Уперше я задумався: а чи може те, що я відчуваю до Люди, бути коханням? Двоє з моїх братів кохають своїх дружин і, здається, цілком щасливі...

Люда

Мені не варто було так дивуватися, що Тимур захотів навчити мого сина грати в більярд, але мене все ще лякало, як швидко Арсен до нього прив'язався. У глибині душі я розуміла, що Арсен трохи заздрить іншим дітям й тому, що в них є батько. Тимур приніс великий глечик ананасового соку і а потім звідкілясь узяв приставні сходинки для Арсена.

В його будинку було безліч цікавих, а іноді й незрозумілих для мене речей. Я не знала навіщо одній людині стільки всього. 

Більярдна мала сучасний вигляд. На одній зі стін була намальована сонячна система. Стіл був затягнутий синім сукном, а меблі білими або хромованими. 

Я бачила, як Тимур насолоджується роллю наставника, коли він запропонував мені показати, як правильно тримати кий, я не змогла стриматися і прикинулася, що мені справді потрібна його допомога. Тимур сказав Арсену, що коли-небудь він стане чудовим гравцем, якщо того захоче.

Потім настала черга Арсена. Тимур поставив його на сходинки біля столу і поклав долоню на спину хлопчика. Биток, який до цього Арсен тримав у руці, повільно ковзнув велюровим покриттям столу і зупинився рівно перед трикутником куль, які потрібно було розбити.

- Спробуй ще раз, але тепер штовхни кулю сильніше, - сказав Тимур, обійшовши малого і поклавши долоню на його рученя.

Я швидко дістала з кишені свій телефон і зробила кілька знімків, зловивши зосереджені погляди на їхніх обличчях, коли вони дивилися на биток. Цього разу Арсен за допомогою Тимура розбив трикутник, і одна з куль впевнено закотилася в кутову лузу.

- Вийшло! - радісно закричав малий.

- Звичайно, вийшло. У тебе чудовий учитель, - сказав Тимур, підморгнувши мені.

- Дивно, як твоє его поміщається в цій кімнаті, - хмикнула я.

- Це не его, це майстерність! - удавано обурився Тимур.

- Що далі? - запитав Арсен.

- Оскільки одна з куль потрапила в лузу, знову твій хід. Постарайся прибрати зі столу всі кулі.

Я спостерігала, як син дивиться на стіл, і зрозуміла, що він збирається зробити, рівно за секунду до того, як він поворухнувся. Арсен простягнув руку до найближчої кулі й переклав її в лузу.

- Розумно, друже, але так нечесно. - Тимур узяв його за руку. - Постарайся тепер загнати кулю в лузу за допомогою кия.

- Це важко. А можна грати по-іншому? - запитав Арсен.

Я підозрювала, що хлопчик просто втомився. У нас сьогодні був довгий насичений день.