Більше ніколи - Фредеріка Фома

Юля 

 Не розумію чому я досі з ним танцюю. Він переступає всі межі. Дає настанови, ніби мій старший брат, вказує на моє місце. А я як дурепа ніжусь в міцних руках, й слину на нього пускаю.

 - Відпусти. Пісня вже скінчилась. - Шиплю, дивлячись в блакитні очі. 

 - Я сподіваюсь ми порозумілись ? - Шепоче мені на вухо, видихає гаряче повітря викликаючи мурахи. 

 - Пішов ти. - Пирхаю вириваючись з обіймів. Потрібно знайти Свєту й валити звідси. Знала ж що прийти сюди буде помилкою. 

А подруги я так і не змогла знайти, зате наштовхнулась на Костю. Чоловіка який пригостив мене коктейлем й дуже мило загравав. Тільки от я не шукаю нового хлопця. Та тим паче клуб явно не те місце де потрібно знайомитися. 

 - Загубилась ? - Костя ловить мене біля чоловічої вбиральні. 

 - Ні, подругу шукаю. 

 - Навряд чи вона в чоловічому туалеті. - Хмикає криво усміхаючись. 

 - Напевно ти маєш рацію. - Дістаю телефон з сумочки, а там повідомлення від подруги "Юль, я поїхала до Марка, поговоримо потім. Вибач. Але як бачу, ти вже знайшла розраду, тому переспи з ним". Серйозно, от же коза. Притягла мене сюди й покинула. А хто такий Марк ? 

 - А ти зараз куди ? - Запитує Костя. 

 - Додому. - Фиркаю зриваючи свою злість на Кості. 

 - Я можу підвезти. - Я заговорила з ним тільки, щоб розлити Макса. Ніби йому є до цього діло. Але продовження у нас не буде. 

 - Я краще на таксі. Але дякую. - Намагаюсь бути ввічливою. Рушаю на вихід, в застосунку починаю викликати таксі. 

 - Юль, стривай. - Костя різко ловить мене за руку, - я просто відвезу тебе додому. Обіцяю чіплятися не буду. 

 - Якось це не зручно... - вириваю свою руку. 

 - Та перестань, мало який тобі водій таксі попадеться. Ще чіплятися почне. Ходімо. - Він друг Маса, а той з ким попало не спілкується. Думаю йому можна довіритись. 

Я напевно взагалі глузд втратила. Сідаю в авто до незнайомого чоловіка. Ніби він кращий за водія таксі. Я просто вже втомилась, й хотіла втекти з клубу, щоб більше не перетинатися з Максом. От й погодилась. Хоча драма. Тепер ми обоє сидимо в машині, а говорити не має про що. 

 - Ти знайома з Максим ? - Порушує тишу Костя. 

 - Вчились в одному універі. - Не буду я ж кожному розповідати що він мій колишній. 

 - Ти також архітектор ? 

 - Дизайнер інтер'єру. 

 - Я чомусь думав ти з ним... ну... разом. 

 - Ні. Просто давно не бачились. 

 - Ясно. - Знову незручна тиша. Я вирішила підтримати розмову, бо їхати нам ще далеко. 

 - А ти чим займаєшся ? 

 - Я продюсер. - Якось занадто скромно сказав. 

 - Нічого собі. - Щиро здивувалась. - Це напевно круто, брати участь у створенні фільму. 

 - Так, люди дивлячись фільм, вилизану картинку, навіть не уявляють скільки людей стоїть за кадром. Вони бачать лише прізвища в титрах, й начхати хто що зробив, щоб вони побачили "чудову", - пальцями показує лапки - гру акторів. - Ніби ображено видає. - Знаєш, ти можеш зіграти в моєму фільмі. З тебе вийде чудова актриса. - Я починаю сміятись, хоча Костя говорить цілком серйозно. 

 - Вибач. - Закриваю рот рукою, продовжую пирхати. - І хтось з дівчат ведеться на це ? - Це ж явно підкат. 

 - Так, й частіше ніж ти можеш собі уявити. - Костя теж посміхається. - Ну я дійсно продюсер. 

 - Цікаво, а як ти познайомився з Максом ? - Вони ж з різних сфер. 

 - Ще на початку своєї кар'єри я займався рекламою. Й Макс мене найняв знімати новий бізнес-центр, який побудувала його фірма. 

 - О, знімати хмарочоси  дуже важко. - Саркастично видаю. 

 - Ей, це не так легко, як видається. Я ж не просто зняв будівлю. Там був задум, й обличчя Макса. - Невже сам Остапчук знявся в рекламі. Він фотографуватись не любив. А коли я його змушувала, то він вічно корчив невдоволене обличчя. 

 - Шкода що я ту рекламу не бачила. - Усміхаюсь згадуючи давні часи. А машина саме зупиняється біля мого під'їзду. 

 - Я можу скинути. Якщо даси свій номер.  

 - Кость, я скажу прямо. - Бачу як чоловік невдоволено закочує очі. - Ти дуже милий, але я тільки що закінчила стосунки, й чесно ще не готова до нових. 

 - А хто говорить про стосунки, ми можемо бути друзями. Ти мені сподобалося. - Видає з посмішкою, хоч він явно засмутився. 

 - Давай так, якщо ми ще раз десь зустрінемось, я обіцяю що дам тобі свій номер. Але не сьогодні. 

 Усміхаюсь, відкриваю дверцята, та тікаю кинувши на прощання холодне "бувай". Оскільки я найближчим часом, я в клуби ходити не збираюсь навряд чи ми побачимось. 

Ранок розпочинається не з кави, коли тобі гатять у двері здається з ноги. Вдягаю халат, йду відчиняти. На порозі з квітами стоїть хто як не Влад. 

 - Кохана, мила, вибач. Я такий дурень. - Починає тараторити протягуючи мені велетенський букет червоних троянд. 

 - Влад, ти зараз серйозно ? - Роблю декілька кроків назад, складаю руки на грудях. 

 - Так, я оступився, з ким не буває. Але я кохаю тебе. Й завжди кохав. - Чоловік стає на коліна, - вибач, я був злий й ображений. Прошу, цього більше не повториться. Я так люблю тебе. - Дивиться мені у вічі, підіймається, підходить до мене, хапаючи мою долоню. 

 - Я тебе не пробачу. Відпусти. Ти мені брехав, й зраджував. Це кінець Владе. 

 - Сонце, кохана. Ти ж все ще любиш мене ? 

 - Ні. Не люблю. - Вириваю руку, - та й здається що й не любила. - Кажу прямо в обличчя. 

 - Серйозно ?- Вибухає Влад, букет летить мені за спину, а він продовжує кричати. - Не кохала. Знаєш, ти в ліжку повний нуль. Через те, я й зраджував. Мені набридло трахатись в одних й тих самих позах. Ти в ліжко як та колода. - Зціплюю зуби, його слова неприємно шкребуть по серцю. Але я не готова продовжувати цю сварку. Нехай просто йде. 

 - Все сказав ? - Випалюю. 

 - Ні, не все. Пам'ятаєш той день в гуртожитку, коли ми прокинулись на одному ліжку. Так от, між нами нічого не було. - Моє серце пропускає удар, я ніби ідіотка стою слухаючи його. - Ти прибігла в сльозах, вся така бідна й дуже п'яна, щось бубоніла про свого любого Макса. Я тебе лише заспокоїв, а потім ти заснула. Й це був мій єдиний шанс, я роздягнув тебе, й ліг поряд. Знав, що якщо скажу, що ми переспали, ти будеш моєю. Бо Юля вся ж така правильна, секс на одну ніч не для неї.