Більше ніколи - Фредеріка Фома

Юля

Підлий мерзотник. Ну чому не можна було вчинити як справжній чоловік. Врешті решт сказав би все як є, а не брехати мені всі ці місяці. Він не тільки брехав мені про роботу, а ще й зраджував. Напевно то його не перша коханка. Але яка вже різниця ?

 Не скажу що це мене не турбує, але й не розбило серця. Здається він лише зачепив моє самолюбство. Стало якось не приємно й огидно. Цими самими руками він торкався мене, а потім лапав інших жінок. Фу. 

Наші відносини вже давно зійшли на нівець. Просто я не наважувалась сказати йому, що почуттів вже не має.  А от Влад, чому він мовчав ? Невже брехати та зраджувати краще ніж порвати ? 

 - Юля... Юль ! - Чую до болю знайомий бас. На проїздній частині ледь котиться чорна Ауді, пасажирські дверцята відкриті, а звідти виглядає Макс. - Сідай, підвезу.

 Що він тут робить ? Невже Максим був в тому клубі й бачив ту сцену. Мало мені було зганьбитись у нього в офісі. А можливо він просто проїжджає повз. А я вже знову собі щось накрутила. 

 - Дякую, але я краще прогуляюсь. - Я дійсно хотіла трішки пройтися, провітрити голову. 

 - Не дуркуй, сідай. Година вже пізня. - Говорить так ніби хвилюється за мене. Але це не можливо. 

 - Максиме я... 

 - Я можу силою посадити тебе в авто. - Говорить серйозно. 

 - Гаразд. - Погоджуюсь, бо знаю Макс словами не розкидається. Якщо він сказав що затягне, значіть затягне. 

 Сідаю в авто, швидко пристібаю пасок безпеки відчуваючи колючий погляд Максима. Він стежить за кожним моїм рухом. Серце знову шалено тріпоче, а в думках порожньо.  

 - Куди їхати ? - Запитує спокійно, а я гублюсь у дивних відчуттях. Швидко називаю адресу стискаючи пасок безпеки в руках. 

 - Як ти ? 

 - Я ? - Боже, а хто ще ? - Нормально. А ти як тут опинився ? - Не знаю чи я хочу чути відповідь на своє питання, бо якщо він бачив все те, що було в клубі, мені буде вдвічі не комфортніше. 

 - Був у клуб... - серце пропускає удар, - бачив що сталось. Й вирішив підвезти тебе. - Долоні пітніють, а щоки чомусь червоніють. Я думала що переросла це. 

 - Дякую звісно, але не потрібно було, я в нормі. - Це правда, я не розплакалась й не впала в істерику. - У тебе напевно були плани. 

 - Були, але не грандіозні. 

Запанувала тиша, цікаво йому зараз так само ніяково як і мені ? Але на вигляд він спокійний, навіть розслаблений. Він одягнутий в ту саму білу сорочку, лише три верхні ґудзики розстібнуті й рукава підкочені до ліктя, ліва рука забита татуюванням, цікаво коли він встиг набити. Він в тих же самих чорних штанах, що й був вранці. Напевно не встиг переодягтися.  На лиці легенька щетина, а блакитні очі трішки тьмяні від утоми. Напевно багато працює. 

 - Що ? - Ловить мій погляд на собі, зупинившись на світлофорі. 

 - Нічого ? 

 - Чого так дивишся ? - Гублюсь, бо не помітила що так довго витріщалась на нього. А він загадково шкіритися. 

 - Просто цікаво, навіщо ти пішов за мною ? 

 - Боявся, що ти можеш потрапити в халепу. - Він це серйозно ? Після всього що сталось між нами, боїться за мене ? Чи можливо він просто хотів подивитися на скільки мені погано. Ніби подивись, на кого ти мене проміняла. 

 - Як бачиш, зі мною все добре. І я можу сама постояти за себе. 

 - Так, правий хук у тебе хороший. Але зараз пізно й багато покидьків... на вулицях. - Додає. 

 - Так, вони тільки й чекають поки я вийду на вулицю, щоб напасти. - Саркастично говорю. На лиці у Макса з'являється посмішка, таке тепла й рідна. Колись я закохалась у цю посмішку. 

 - Можна запитати ? 

 - Ну спробуй. 

 - Ти знала що він тобі зраджує ? 

 - Вибач ? - Хмурюсь, нащо він запитує про це ? 

 - Просто ти так спокійно все сприймаєш, ніби тобі пофіг. - Он воно що. Не побачив моїх страждань, вирішив натиснути. 

 - Мені здається що тебе це не стосується. - Відрізаю. 

 - Так, не стосується, але все ж таки... 

 - Макс...име, я не збираюсь з тобою про це говорити. - Бо це занадто дивно. Я не розумію що йому потрібно. Ми давно розбіглись й не дуже гарно, тому не думаю що він дійсно турбується про мене.  Нащо тоді весь цей фарс ? 

 - Я все одно не розумію...

 - А тобі й не варто нічого розуміти. Зупини машину. - Я не знаю чому так сильно дратуюсь. 

 - До твого дому ще два квартали.

 - Якщо ти не зупиниш, я вистрибну. - Він знає що я здатна на таке, тому гальмує. 

 - Що я такого сказав ? 

 - Нічого. Дякую що підвіз. Але дійсно не варто було. - Виходжу з машини гучно закриваю дверцята. 

Вранці ледь прокидаюсь, ще й голова болить. Не варто було вчора так налягати на вино. Підіймаюсь з ліжка та йду в душ, він не дуже допомагає, але стає трішки легше. Одягаю спортивний костюм, у вуха запихаю навушники, вмикаю музику й виходжу на вулицю.

 Погода похмурна, вітер легко хитає деревами зриваючи пожовкле листя. Ідеальна погода для бігу та мого настрою. Рушаю по вже наміченому шляху. Спорт от що потрібно щоб вибити Макса з голови, а не алкоголь. 

Я просто не можу збагнути, що йому було треба від мене ? Ну не по доброті душевні він пішов за мною. Ясно що хотів натиснути на болюче. Але все одно все це дивно. То ми не бачимо п'ять років, а то двічі на день зустрічаємось. 

По дорозі додому забігаю в магазин. Нестерпно пити захотілось. Беру мінеральну воду відразу відкорковую її та роблю декілька великих ковтків. 

 - Доброго... - Здригаюсь від переляку. З боку від мене усміхаючись на всі тридцять два стоїть МАКСИМ. Якого біса ? 

 - Ти що слідкуєш за мною ? - Вилітає з мого рота раніше аніж я встигаю подумати про це. 

 - Пф, навіщо це мені ? - Ну так, він дивом опинився в моєму районі та ще й в магазин що знаходиться в моєму домі випадково приперся.  

 - Сама не знаю. Так навіщо ? Чи ти часто їздиш на інший кінець міста, щоб купити... - дивлюсь що в нього у руках така ж сама пляшка води які у мене. - Мінералку. 

 - Мені здається, що тебе це не стосується. - Вирішив вколоти мене моїми ж словами.