Більше ніколи - Фредеріка Фома
- Ну все годі. Перестань. - Тихо втішала мене Свєта, я лежу в неї на колінах вже хвилин десять й просто ридаю.
- Якби не та ніч, все б було зовсім по іншому. Розумієш ? Макс би не ненавидів мене. - Витираючи сльози говорю.
- Та він повний ідіот. Влад знав що ти по іншому з ним не буде, от й набрехав. Скористався тим що ти була п'яна, й нічого не пам'ятаєш.
- Я не знаю чому це так боляче. - Образа душить мене з середини.
- Тобі потрібно розвіятись, змінити обстановку. А не сидіти в цій квартирі де все нагадує про Влада. - Можливо вона й права. Тут кожен куточок нагадує про цього брехуна.
- Мг, й що ти пропонуєш ? Поїхати до батьків ? - Вони не зрадіють нашому розставанню. Пам'ятаю як мама раділа коли дізналась що я зустрічаюсь з Владом, в ньому вона бачила більшу перспективу, аніж у Макса.
- Господи, звісно ні. Але... у мене є пропозиція.
- Я не поїду з тобою в Дубаї, чи ще кудись. - Знаю я її зміну обстановки.
- Та ні. Один мій друг влаштовує вечірку...
- Ні, ні. Ні на які вечірки я не піду. Та і як гулянка допоможе мені змінити обстановку ? - Підіймаюсь з подруги, сідаю на диван.
- Та ти спочатку вислухай. У Марка день народження, він вирішив відсвяткувати його оригінальним способом.
- Напитись. - Перебиваю
- Юль, - подруга хмурить лоба, я замовкаю, - він запрошує усіх друзів за місто, на два тижні. Це чудова нагода розвіятись, знайти нових друзів. Та врешті решт забутись в обіймах якогось красеня. Думаю в Марка є красиві друзі.
- Ану но, нагадай мені, хто такий Марк. - Не відразу розумію про кого вона говорить.
- Як хто ? Марк це той красунчик з ким я познайомилась в клубі.
- Тобто вчора? Й ти вже зібралась їхати невідомо куди з незнайомцем ? Свєт, ти серйозно ? - Дивлюсь осудливо.
- Він не незнайомець, так ми мало знайомі, але відчуття таке, ніби ми знаємо одне одного вічність. Ми вчора поїхали до нього і я тобі клянусь, то була найкраща ніч в моєму житті, він такий ніжний, турботливий... Ой, вибач, у тебе тут таке, а я зі своїм лізу.
- Нічого. Але Свєт, це дивно. Ви тільки вчора познайомились, й він вже тебе запросив на день народження. Ще й на два тижні, за місто. Де напевно й зв'язок не ловить.
- Юль, ловить там зв'язок. Ну поїхали зі мною. Я тебе прошу як подругу, яка забула про мій день народження. - Подруга дує губи.
- Не починай, вдруге це не спрацює.
- Прошу, прошу, прошу.
- По перше - той Марк запросив тільки тебе, а по друге - ми його не знаємо. Раптом він маніяк.
- Якби він хотів, то вбив мене вночі, чи сьогодні вранці. Й не думаю що він буде проти. Тим паче там будуть його одинокі друзі...
- Я не поїду і крапка. У мене не дороблений проєкт.
- Ти можеш працювати дистанційно. - Свєтка мило тулиться до мене, я відвертаю голову, не можу дивитися в ці очиська.
- Тоді я поїду туди сама, і якщо зі мною щось станеться, то буде на твоїй совісті.
- Ти серйозно ? - Хочеться тріснути по її рудій голові. У неї дзвонить телефон вона розтягує губи в посмішці.
- Марк... - бере слухавку й тікає в іншу кімнату.
Я важко видихаю, ця дівчина просто невиправна. Як їй вбити в голову що це небезпечно та не нормально.
- Я домовилась, ти їдеш зі мною. - Радісно влітає в кімнату подруга.
- Що ? - Викрикую я.
- Я запитала чи можна взяти тебе з собою, він тільки за. Так що, збирай валізи ми їдемо за місто, завтра.
- Що ? Ти здуріла ?
- Ну Юль. - Вона знову дує губи. - Хочеш я на коліна стану.
- Не хочу.... гаразд, не покину я тебе з цим чоловіком саму. - Врешті погоджуюсь. - Помремо разом.
- Ха-ха-ха, дуже смішно. Марк тобі сподобається, до речі він власник того клубу в який ми ходили. А ще в нього дуже гарна квартира, думаю й дім теж гарний. - Розповідаючи про цього чоловіка, вона розцвіла.
- Й що йому подарувати ? - Не можу я ж прийти з порожніми руками.
- Можеш подарувати ту ключку для гольфу, яку купила на Різдво для Влада. Мій Марк любить грати в гольф.
- Ого, ти підготувалась. Не знаю, це не занадто дорогий подарунок для незнайомця. - Не те щоб мені шкода грошей, але це ж мав би бути подарунок для мого колишнього.
- А ти б воліла, щоб вона валялась на шафі збираючи пил ? Чи все-таки подаруєш тому брехунові ?
- Вмієш ти переконувати.
- Ти вже прийшла в себе ?
- Мг...
- Тоді я побіжу, Марк покликав на побачення, а мені ще зібратись потрібно. А ти збирай речі, й візьми щось сексуальне. Й навіть не думай брати свою махрову піжаму. - Свєтка цілує мене в щоку.
- А що з нею не так ? - Хмикаю.
- Вона жахлива. А там будуть гарні, неодружені, а головне багаті чоловіки. Тому...
- Ой, все йди. - Чому їй так кортить повстати мене ?
Подруга йде, я ще декілька хвилин лежу на дивані, а потім встаю збиратись. Можливо це все й не така погана ідея. Я трішки розвіюсь й забуду про Влада та його підлий вчинок. Хоч це сталося досить давно, але рана болить ніби свіжа. Ще й Макс постійно на очі потрапляє, це ніби сіль на рану.
Речі збираю швидко, кинула дві сукні, повсякденний одяг, чомусь послухала Свєту й кинула гарні комплекти білизни, піжаму не брала, кинула шовковий халат та сорочку. А потім вляглась у ліжко.
Дзвінок від Свєтки підняв мене на ноги. Рівно о восьмий ранку, вона заїхала за мною, щоб ми вирушили до її, як вона виразилась, хлопця. Ця руда бестія натягнула на себе червону, коротку сукню, сиділа вся при параді, коли я вляглась в чорні лосини та тонкий укорочений светер.
- Я досі не розумію як це все буде виглядати. - Говорю розкинувшись на сидінні.
- Боже, та як ? Звичайно. Уяви себе в гуртожитку, тільки там не буде ні твого Макса, ні Влада. Лише я. - Усміхається на всі зуби Свєтка. - Й красені.
- Черга в душ, до туалету, й хтось п'яний може залетіти до тебе в кімнату. Клас. - Не поділяю її ентузіазму. - До того ж я там геть нікого не знаю. Скільки там людей буде ?
