Більше ніколи - Фредеріка Фома

 - Марк говорив, що ми троє й четверо його друзів. 

 - П'ять незнайомих чоловіків й ми двоє. Всратись не жити. В що я вплуталась ? 

 - Не будь занудою. Буде весело. 

 Веселіше нікуди. Ми проїхали сорок кілометрів до поки не дістались того будинку. Дорога була жахливою, нас весь час трясло, а ще зникав зв'язок, подекуди здавалося що ми покинули цивілізований світ. 

Але будинок й дійсно був шикарний. Величезний, з панорамними вікнами, навколо ідеально рівний газон, декілька кущів, клуба з  трояндами, та паркувальне місце де вже було припарковано дві машини. 

 Свєтка паркується поруч, вистрибує з машини перша, опускає сукню й чекає поки я вилізу з машини. Чомусь в середині була якась тривога. Я неквапливо виходжу, дістаю з заднього сидіння подарунок. 

 - Думаю чоловіки самі заберуть наші речі. Ходімо. - Ледь не біжить до дверей, поки я прийшла вона вже встигла натиснути на кнопку дзвінка. Через декілька хвилин двері відчиняються, на порозі стоїть той самий Марк. 

Високий чоловік, темне кучеряве волосся, густа коротка борода, очі карі, а на вустах посмішка. Він міцно обіймає Свєтку, та вішається йому на шию.

 - Ще раз з днем народження. О це моя подруга Юля. - Зіскакує з нього, відходить, щоб чоловік міг мене побачити. 

 - З днем народження. - Говорю щиро з посмішкою на обличчі, протягую йому подарунок. Перша його реалізація це шок. Він секунду дивиться на мене, обличчя кам'яне, а потім ніби бере себе в руки й  всміхається.

 - Дякую, радий познайомитися. - Бере подарунок, протягує мені руку. 

 - Я теж. Свєтка говорила ти любиш грати в гольф, думаю тобі сподобається. - Він щиро дивується, розгортає подарунковий папір. 

 - Це ж HONMA, нічого собі. Дякую, але де ти таку дістала ? - Краще ти не питав. Бо це тато допоміг мені її придбати. 

 - У мене є зв'язки. - Лиш говорю я. 

 - Заходьте, я познайомлю вас з хлопцями. - Говорить Марк, проводжаючи нас у вітальню. 

 - Я ж казала все буде добре. - Шепоче Свєтка. Ага, добре, тільки моя тривога ще більше наростає. 

 - Знайомтеся, це Свєтка моя дівчина та її подруга Юля. А це Костя, - Вказує на чоловіка якого я вже знаю. Костя дивиться на мене, а його губи вже розтягуються у посмішці. - Це Ваня, та Ілля. - Інші два чоловіки лише кивнули подивившись на нас. - Ще один наш товариш запізнюється як завжди, він у нас велике ЦБ, так що почнемо святкувати без нього. 

 - Юль, сідай. - Стукає по дивані Костя, вказуючи на місце біля себе.

 Маленький столик був накритий різними закусками, келихи вже наповнені чомусь спиртним. Та вони вже давно святкують, й плювати що тільки дванадцята. Свєтка сідає на кріслі біля свого Марка, а я неквапливо йду до Кості. 

 - Ти вина мені номер. - Говорить так тільки щоб я почула. Хто ж знав що світ такий тісний.