Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 32
Макс
Ми з крихіткою проводимо багато часу разом. Вранці я забираю її з гуртожитку, зустрічаю смачною кавою та поцілунками. Між парами зустрічаємось у дворі академії, разом ходимо обідати. Мої хлопці та Ніка завжди складають нам компанію. По вечорах катаємось по осінньому місту, їмо піцу та насолоджуємося останніми теплими днями. Багато цілуємось та даруємо один одному пестощі.
Іноді ночуємо у мене.
« Після пар чекаю на тебе біля автівки. А поки мені потрібно зганяти в офіс »
Записую аудіо та відправляю.
Добираюся швидко. Проводжу зустріч з нашим потенціальним клієнтом. Розповідаю про всі плюси та мінуси в тому, як бачить він проект. На що замовниця відповідає, що нам треба зустрітися на днях за вечерею та все обговорити ще раз.
Погоджуюся та намагаюся перенести зустріч на обід. Хочу усі свої вечори проводити у компанії Даші. На мою пропозицію клієнтка відповідає відмовою. Типу в неї всі дні розписані, а вечори абсолютно вільні.
В мене є досвід у спілкуванні з жінками і я точно розумію, на що вона натякає, схиляючи нижче своє глибоке декольте і говорячи тихішим та нижчим голосом.
Ще місяць тому, я би повівся на неї. А зараз я кивнув та провів до дверей.
На пропозицію батька, заїхати на вечерю, відповідаю, що буду не один. На що він киває та плескає по спині.
« Я можу сама дійти, не поспішай »
Читаю повідомлення від Даші.
« Я заберу! »
Стоячи на своєму промовляю з нажимом та відправляю їй.
Через кілька секунд додаю:
« Дочекайся, будь ласка. Цілую »
Це вже трішки м’якше.
Вона лайкає моє останнє повідомлення.
Лечу на всіх парах в академію. Бачу крихітку в компанії Ніки, стоять в дворі та п’ють каву.
— Дівчата, вас підвезти? – зупиняюся біля них та опускаю вікно.
— Ну, підвези, – з викликом у голосі. Це моя язва.
— Дякую та в мене ще справи тут, – це вже сусідка моя.
Дівчата прощаються, моя сідає в автівку.
— Привіт, – посміхається та ховається за стаканом з кавою.
Дістаю з заднього сидіння букет з квітами та тягнусь за поцілунком.
— Привіт, – шепочу в губи. – Я скучив за ці кілька годин.
— Ми не бачились з тобою лише пів дня.
Цілуємось, нікуди не поспішаємо. Обводжу пальцями її скули, проводжу по всій довжині шиї.
— Нас запросили сьогодні на вечерю, – крізь поцілунок промовляю до неї.
— Хто? – чмокає мене. – Куди? – ще один чмок.
Поглиблюю наш поцілунок, тримаю її голову у своїх долонях.
— Мої батьки, – чмок. – До них додому, – чмок.
Даша завмерла. А я продовжую насолоджуватися її смаком.
— Я боюсь. Я ж зі звичайної сім’ї.
— Я теж. Вони нормальні. Ти їм сподобаєшся.
Заціловую шию.
— І в тебе є кілька годин аби підготуватися до цього морально.
— Добре. Тільки треба якийсь десерт купити.
— Без питань.
