Я тебе не зраджу - Іра Майська
Глава 28
Макс
Даша повертається за кілька хвилин. На руки не йде, сідає поруч на вільне крісло. Запитую чи все нормально. Киває головою, ніби все окей. Посміхається. Але посміхаються лише губи, очами ні. А вона вміє, от десять хвилин тому могла. Сидимо ще хвилин п’ятнадцять, а моя дівчина весь час занурена у свої думки.
Так, добре. Але не добре.
— Все, хлопці, нам вже час, – встаю з дивану, підіймаю за руку свою крихітку.
Друзі гудять, що я став нудним.
— Ми ж нещодавно приїхали, думала, що ти хотів побути з друзями, поспілкуватися, – чую в її голосі якусь невпевненість.
— З ними я стільки років кожен день спілкувався і все знаю про них, – промовляю та нахиляюся ближче. – Хочу тебе пізнати.
Краду поцілунок та обертаюся до Дена та Дімона.
— Не нажріться та користуйтеся презервативами.
— Добре, татку! – ржуть вони.
По доріжці до воріт я зупиняюся, перекидаюся ще кількома словами з іншими знайомими. Коли Даша хоче відійти аби не заважати розмові, то я обіймаю її згином ліктя та обіймаю за шию. Притягую до себе впритул і цілую.
Здається, обіймає мене за талію та затягується моїм запахом.
Виходимо з двору в тісному контакті, але все мовчки.
— Що сталося? Я зробив щось не так? – обертаюся повністю до неї і загороджую двері своєї машини.
— Вибач. Ти тут ні до чого.
На мене не дивиться. Пальцями перебирає тканину своєї сукні.
— Тебе образив хтось із хлопців? – відчуваю, як наливаються кров’ю мої очі.
— Ні-ні! В тебе класні друзі. Правда. Це все мої таргани.
— Поділись ними зі мною. Бо мої таргани твоїх тарганів не розуміють. А їм варто подружитися.
Посміхається мені. Сідає в машину.
— Краще поцілуй мене.
Двічі просити не треба. Схиляюся, торкаюся пальцями роту. Ловлю кайф від дотиків наших губ. Цілую не поспішаючи. Смакую. Інтуїтивно відчуваю, що розганятися нам зараз не варто. У Даші явно не той настрій. І мені хочеться показати їй, що вона моя дівчинка, моя маленька крихітка.
Однією рукою воджу по спині, іншу занурюю в розпущене волосся.
Дівчина закінчує наш поцілунок, прикушує мою нижню губу і випускає її зі свого полону. Дарує ще один легкий поцілунок та впирається головою в мене.
— Мої мурахи не з усіма, – запинається на секунду і продовжує далі. – І вони, точно, не для всіх.
Мовчки дивлюся на її рот. Розумію, що якась дівка вже наплела про мене щось.
— Я тебе не зраджу. Ти повністю можеш мені довіритись.
Мовчу деякий час.
— Так, у мене було багато разового сексу з багатьма. Так, будуть отакі прильоти з минулого життя. Так, тобі можуть багато чого розповісти про мене. Розумію, це не приємно. Але я хочу, щоб ти зараз мене почула.
Вмикаю в салоні світло. Беру обличчя Даші в свої руки. М’яко цілую.
— Відкрий очі.
Погляд розфокусований, зіниця величезна, облизує свої губи.
— Окрім тебе мені ніхто не потрібен. Мені не цікаві якісь подруги та їхні фотографії. Мені важлива лише ти. Я так глибоко в тобі, що сам в шоці.
На останню фразу крихітка посміхається та тягнеться за поцілунок.
— Вже пізно, їдьмо по хатам.
— Їдьмо зі мною до мене? Переночуємо разом.
Дівчина кусає губи і трохи зніяковіло додає, що їй нема у що перевдягтися і все болить там, стріляє очима в своє інтимне місце.
— Я тебе не трону. Обіцяю. Просто поспимо разом, як тоді, – дивлюся на годинник. – А речі не проблема, заїдемо зараз кудись і усе купимо. Бутіки в центрі ще працюють.
— Добре. Тільки нічого купувати не треба. Зробиш гак до мого гуртожитку?
— Крихітко, я можу дозволити собі купити своїй дівчині, що вона потребує.
— Дякую, але я так не хочу.
— Окей. Їдьмо по твої речі.
Вмикаю передачу та либлюсь від думки, що проведу знову усю ніч в обіймах Даші.
