Більше ніколи - Фредеріка Фома

 - Макс, ми ж мали почати все спочатку, а ти повертаєшся до цієї теми. - Він не забув, звісно не забув. Та й не пробачив. Але навіщо тоді було пропонувати мені почати все з початку ? Мені не варто було погоджуватись. Тим паче він не знає про те, що я не можу мати дітей. 

 - Просто скажи, кохала чи ні ? - Я не знаю що відповісти. Сказати про те що ні, сказати що я була з Владом тільки через те, що ми переспали, чи те що Влад набрехав мені і йому, та що між тоді нами нічого не було. 

 - Здавалось що так. - Бовкаю тихо. Бо я ніколи не відчувала до Влада того що відчуваю до Макса, незважаючи на все. 

 - Лише здавалось ? - Хмикає. - У вас були гарні стосунки ? Він тебе не ображав ? - Дивиться у вічі проникливо. Хоче прочитати мене. 

 - Він ніколи не ображав мене, - ну тільки останнього разу. - Стосунки були нормальні, ми як всі пари сварились, але останнім часом все більше. Напевно всі вдавані почуття зникли. 

Мені було важко звикнутись з думкою, що я тепер з Владом. Через свою боягузливість я продовжила з ним стосунки, він не був погодним хлопцем, ніколи не ображав мене, навіть навпаки. Він пестив мене, дарував дорогі подарунки, підтримував у всьому, але закохатись мені так й не вдалось. Я намагалась, але думками постійно поверталась до Макса. 

 - Вдавані ? - Тут я зрозуміла що ляпнула зайвого. 

 - Ей, Макс, привіт. - Мене рятує незнайомець. Високий, засмаглий, з кучерявим каштановим волоссям. Він плюхається біля мене, протягуючи руку Максу.

 - Коля ? Привіт. - Дивується чоловік, протягує руку. Після дружнього рукостискання я чекала поки Макс представить мене своєму другові. 

 - Що ти тут робиш ? 

 - Так ми у Марка зараз зависаємо. Дурнуватий вікенд на честь його дня народження. - Я знала що Макс не в захваті від цього відпочинку, але ж тепер я поряд з ним. Невже йому так не терпиться повернутись назад. 

 - Такий трудоголік як ти, приїхав відпочивати, дивуєш. Вибач красуню, я не представився. - Нарешті мене помітили. 

 - Юля. - Протягую руку. 

 - Коля. - Усміхається на всі тридцять два тисне мені руку. - Це твоя... - тягне ніби боїться щось не те сказати. 

 - Дівчина. - Кидає Макс. Коля ще ширше всміхається, а потім кладе руку на спинку дивану, легко зачіплюючи моє плече. Якого біса ? Смикаю плечем, нервово зиркаю на Макса. 

 - А ми тут в більярд граємо, думав що ти приєднаєшся, але якщо у вас тут побачення...

 - А мені теж можна до вас приєднатись ? - Це прекрасна можливість втекти від запитань Макса. Чоловік хмуриться, а Коля спочатку дивиться на мене ніби оцінює, а потім видає: 

  - А ти вмієш ? Ми на гроші граємо. - Його рука вже майже лежить на моїх плечах, я бачу як Макс напружується, але нічого не говорить йому. А мені й подітись нікуди, бо я й так сиджу біля стіни. 

 - Грала колись. Максе, допоможеш пригадати ? - Знову кидаю погляд на Макса. Ми з ним обігравали стількох п'яних мужиків, пальців на руках не вистачить, щоб перерахувати. 

 - Задоволенням. - Посміхається своєю чарівною посмішкою.

 - Чудово. Тоді граємо два на два. - Нарешті забирає свою клешню та встає з дивану. Я теж встаю, до мене відразу підходить Макс владно обіймає за талію. 

 - От й побули вдвох. - Обурено буркоче. 

 - Та чого ти ? Буде весело. - Підбадьорюю його. 

 - Народ це Міша, - вказує на низького зросту хлопця з білим довгим волоссям, той всміхається показуючи рівні, білі зуби, - Це Юля, а Макса ти, здається знаєш. 

Чоловіки вітаються, а потім ми розпочинали гру. Мені як дамі дали зробити перший удар, звісно я вдаю ніби вперше тримаю кий, мажу, даю хлопцям розслабитись. Макс потрапляє в лузу, ті теж грають гарно, а я знову мажу, й лише на третьому колі починаю бити по кулям заганяючи їх в лузу одна за одною. 

 - Та ти просто монстр. Як ? - Дивується Коля, віддаючи свої гроші. 

 - Вона чемпіон з більярду. - Макс кладе руку мені на плече, а іншою забирає гроші. 

 - Дякую за гру, але проти тебе я б краще не грав. - Говорить Міша. - Тобі пощастило з дівчиною. - Стає приємно від його слів. А Макс ніяк не реагує. 

 - Нам вже час. Ще побачимось. - Говорить Макс забираючи мене від хлопців. 

 - Ти бачив їхні лиця, коли я почала бити по кулях ? 

 - Мг, ти всіх зробила. Сідай. - Відкриває для мене машину. Макс не був у захваті від гри, на відміно від мене. 

 - Макс, щось не так ? - Запитую коли ми обоє вже сіли в машину. 

 - Та все не так. Я хотів побути з тобою, а ти чомусь вирішила піти пограти з незнайомцями в більярд. - Роздратовано бурчить, заводить мотор, різко зривається з місця. 

 - Максе... 

 - Що Макс ? Юль, це мало бути побачення, мало того що цей заклад схожий на гандель, то ти вирішила перетворити й так жахливе побачення на дружні поседілки. - Він женеться по безлюдній дорозі. Я розумію чому він гнівається. 

 - Максе, пригальмуй. Прошу. - Кладу руку на його, він нервово сіпається, але потім пригальмовує. - Зупини машину. 

 - А то що ? Вистрибнеш ? - Й досі бурчить. 

 - А ти хочеш, щоб я вистрибнула ? - Він мовчить, просто звертає обабіч дороги та гальмує. 

 - Що ? - Запитує сердито. 

 - По перше - побачення було чудовим, раніше ми часто так відпочивали й це нагадало мені давні часи. А грати я пішла тільки через те, що ти запитував про Влада. 

 - Тобі боляче про це говорити ? - Хмурить лоба. 

 - Не втому річ. Просто... я пішла від тебе до нього й не хочу робити тобі боляче цими розмовами. 

 - Не скажу що мені приємно чути про те, що між вами було. Але я маю знати, чи ти ще щось відчуваєш до нього. Все-таки, ви п'ять років були разом. 

 - Ні, я нічого не відчуваю до Влада. Вже давно нічого не відчуваю. - Теж серджуся. Тиша, він нічого не говорить просто дивитися мені у вічі. Ці декілька секунд здались вічністю. Я відчуваю напругу, що нависла над нами, всім тілом. 

 - А по-друге ? - Спокійно запитує. 

 - Що, по-друге ? - Розгублено питаю.