Більше ніколи - Фредеріка Фома
- Макс, ми ж мали почати все спочатку, а ти повертаєшся до цієї теми. - Він не забув, звісно не забув. Та й не пробачив. Але навіщо тоді було пропонувати мені почати все з початку ? Мені не варто було погоджуватись. Тим паче він не знає про те, що я не можу мати дітей.
- Просто скажи, кохала чи ні ? - Я не знаю що відповісти. Сказати про те що ні, сказати що я була з Владом тільки через те, що ми переспали, чи те що Влад набрехав мені і йому, та що між тоді нами нічого не було.
- Здавалось що так. - Бовкаю тихо. Бо я ніколи не відчувала до Влада того що відчуваю до Макса, незважаючи на все.
- Лише здавалось ? - Хмикає. - У вас були гарні стосунки ? Він тебе не ображав ? - Дивиться у вічі проникливо. Хоче прочитати мене.
- Він ніколи не ображав мене, - ну тільки останнього разу. - Стосунки були нормальні, ми як всі пари сварились, але останнім часом все більше. Напевно всі вдавані почуття зникли.
Мені було важко звикнутись з думкою, що я тепер з Владом. Через свою боягузливість я продовжила з ним стосунки, він не був погодним хлопцем, ніколи не ображав мене, навіть навпаки. Він пестив мене, дарував дорогі подарунки, підтримував у всьому, але закохатись мені так й не вдалось. Я намагалась, але думками постійно поверталась до Макса.
- Вдавані ? - Тут я зрозуміла що ляпнула зайвого.
- Ей, Макс, привіт. - Мене рятує незнайомець. Високий, засмаглий, з кучерявим каштановим волоссям. Він плюхається біля мене, протягуючи руку Максу.
- Коля ? Привіт. - Дивується чоловік, протягує руку. Після дружнього рукостискання я чекала поки Макс представить мене своєму другові.
- Що ти тут робиш ?
- Так ми у Марка зараз зависаємо. Дурнуватий вікенд на честь його дня народження. - Я знала що Макс не в захваті від цього відпочинку, але ж тепер я поряд з ним. Невже йому так не терпиться повернутись назад.
- Такий трудоголік як ти, приїхав відпочивати, дивуєш. Вибач красуню, я не представився. - Нарешті мене помітили.
- Юля. - Протягую руку.
- Коля. - Усміхається на всі тридцять два тисне мені руку. - Це твоя... - тягне ніби боїться щось не те сказати.
- Дівчина. - Кидає Макс. Коля ще ширше всміхається, а потім кладе руку на спинку дивану, легко зачіплюючи моє плече. Якого біса ? Смикаю плечем, нервово зиркаю на Макса.
- А ми тут в більярд граємо, думав що ти приєднаєшся, але якщо у вас тут побачення...
- А мені теж можна до вас приєднатись ? - Це прекрасна можливість втекти від запитань Макса. Чоловік хмуриться, а Коля спочатку дивиться на мене ніби оцінює, а потім видає:
- А ти вмієш ? Ми на гроші граємо. - Його рука вже майже лежить на моїх плечах, я бачу як Макс напружується, але нічого не говорить йому. А мені й подітись нікуди, бо я й так сиджу біля стіни.
- Грала колись. Максе, допоможеш пригадати ? - Знову кидаю погляд на Макса. Ми з ним обігравали стількох п'яних мужиків, пальців на руках не вистачить, щоб перерахувати.
- Задоволенням. - Посміхається своєю чарівною посмішкою.
- Чудово. Тоді граємо два на два. - Нарешті забирає свою клешню та встає з дивану. Я теж встаю, до мене відразу підходить Макс владно обіймає за талію.
- От й побули вдвох. - Обурено буркоче.
- Та чого ти ? Буде весело. - Підбадьорюю його.
- Народ це Міша, - вказує на низького зросту хлопця з білим довгим волоссям, той всміхається показуючи рівні, білі зуби, - Це Юля, а Макса ти, здається знаєш.
Чоловіки вітаються, а потім ми розпочинали гру. Мені як дамі дали зробити перший удар, звісно я вдаю ніби вперше тримаю кий, мажу, даю хлопцям розслабитись. Макс потрапляє в лузу, ті теж грають гарно, а я знову мажу, й лише на третьому колі починаю бити по кулям заганяючи їх в лузу одна за одною.
- Та ти просто монстр. Як ? - Дивується Коля, віддаючи свої гроші.
- Вона чемпіон з більярду. - Макс кладе руку мені на плече, а іншою забирає гроші.
- Дякую за гру, але проти тебе я б краще не грав. - Говорить Міша. - Тобі пощастило з дівчиною. - Стає приємно від його слів. А Макс ніяк не реагує.
- Нам вже час. Ще побачимось. - Говорить Макс забираючи мене від хлопців.
- Ти бачив їхні лиця, коли я почала бити по кулях ?
- Мг, ти всіх зробила. Сідай. - Відкриває для мене машину. Макс не був у захваті від гри, на відміно від мене.
- Макс, щось не так ? - Запитую коли ми обоє вже сіли в машину.
- Та все не так. Я хотів побути з тобою, а ти чомусь вирішила піти пограти з незнайомцями в більярд. - Роздратовано бурчить, заводить мотор, різко зривається з місця.
- Максе...
- Що Макс ? Юль, це мало бути побачення, мало того що цей заклад схожий на гандель, то ти вирішила перетворити й так жахливе побачення на дружні поседілки. - Він женеться по безлюдній дорозі. Я розумію чому він гнівається.
- Максе, пригальмуй. Прошу. - Кладу руку на його, він нервово сіпається, але потім пригальмовує. - Зупини машину.
- А то що ? Вистрибнеш ? - Й досі бурчить.
- А ти хочеш, щоб я вистрибнула ? - Він мовчить, просто звертає обабіч дороги та гальмує.
- Що ? - Запитує сердито.
- По перше - побачення було чудовим, раніше ми часто так відпочивали й це нагадало мені давні часи. А грати я пішла тільки через те, що ти запитував про Влада.
- Тобі боляче про це говорити ? - Хмурить лоба.
- Не втому річ. Просто... я пішла від тебе до нього й не хочу робити тобі боляче цими розмовами.
- Не скажу що мені приємно чути про те, що між вами було. Але я маю знати, чи ти ще щось відчуваєш до нього. Все-таки, ви п'ять років були разом.
- Ні, я нічого не відчуваю до Влада. Вже давно нічого не відчуваю. - Теж серджуся. Тиша, він нічого не говорить просто дивитися мені у вічі. Ці декілька секунд здались вічністю. Я відчуваю напругу, що нависла над нами, всім тілом.
- А по-друге ? - Спокійно запитує.
- Що, по-друге ? - Розгублено питаю.
