Полонянка бандита - Тетяна Калинова

  Не   знаю   скільки   б   це    ще    тривало ,   та   нас    перервав    голос    охоронця. 
     -  Ви   тут    Еміре ?  -  мій   кат   щось    загарчав   іноземною    мовою.   Здається   турецькою    і    неохоче   відпустив    мене. 
     - Так   Руслане .   Нехай    всі   беруться    за    свою    роботу.   Я     знайшов    її.   Але    якщо    ще    хоч    один    прокол ,   відповідати   будеш    ти    особисто. 
     - Я    зрозумів .   Вибачте.  - охоронець    пішов   і    ми    залишились   наодинці.   Та    вся    магічність    кудись    випарувалась    і    відчувається    напруга.   Він    злий.   Дуже    злий.    Бере    мене    за    лікоть   і    виводить    з   темного   горища    в    світлий    коридор.   Від   різкого   контрасту    примружила    очі ,   та    коли    розплющила    і   зустрілась    з    поглядом   чорних    очей ,   які    пропалюють    в    мені    діру ,   стало    страшно...   Що    можна    чекати    від   злого    і   збудженого    демона,  уявлення   не   маю.   А    от    те   що    він    збуджений - я   відчула    чудово. 
     -  Мені    починають   набридати    твої    вибрики   ,  Ліє .  От   думаю ,   що    з    тобою    зробити?    Можливо    відшмагати?  

     - А    може    відпустиш?  -  намагаюсь   мило   посміхнутись ,   та    здається    виходить   якесь    кривляння.   Емір   заперечно   хитає    головою.

    - Виключено.   Ти    потрібна    мені    .  Ще   є   якісь    варіанти?   

     -  А   як    на    рахунок   того,   щоб   почати    відноситись    до    мене ,   нормально?   Не    як    до    полонянки ,   а    як    до    дівчини?  Не   залякувати ,    не    погрожувати ,   не   прив'язувати  і   не   шантажувати.   - він    мовчки    кілька    довгих    секунд    дивиться   мені    в    очі. -  Поки   ти    не    даси    мені    відчути   себе   нормальною ,   вільною   людиною,   я    буду   пручатись   і    намагатись    втекти.

      - Поясни. Що    саме   тебе   не    влаштовує? - запитує   телепень .  Невже    реально    не   розуміє...

      - Ти    приколюєшся?   Подивись    на    мене!   Я   в    твоїй   футболці ,   без   грама    косметики ,    вже   кілька   днів     розчісую  волосся    пальцями...   Я   вже   мовчу   про   те ,   що   замкнена   в   одній  кімнаті   і    навіть   вікно    відчинити    в    ній    не    можу. - він   посміхнувся. 

     - Ну ,   хоч    там    не   можеш.   Мені  подобається   бачити    тебе   такою ,   без   маскування  і    в    моїй    футболці.   Але    я   тебе   почув    крихітко.    Завтра    ми   з    тобою    поїдемо    в    ТЦ    і   купимо    все    що    тобі   потрібно.  А    от    щодо    того    щоб    дати   тобі   більше    свободи ,   вибач ,   поки    що   ні.   Не    довіряю    я  тобі    Ліє .  І    сьогоднішня   ситуація   довела    що    я    маю    рацію. - ну   що   ж ,   головне   вибратись   з   цього    клятого   будинку ,   а    в   ТЦ    можна    випадково    заблукати ,  або    не    повернутись    з    примірочної...  

     Ох!!!   Якби    ж    я   знала    наскільки    помилялась    і    що    чекає    мене    в    торгівельному    центрі...