Полонянка бандита - Тетяна Калинова

       Виходжу    з   літака    і    на   повні   груди    вдихаю   прохолодне   повітря.  В  Києві   сьогодні    похмуро    і   йде   невеличкий   дощ.   Рівно    п'ять   років   минуло    з    того   часу ,   як   я    посеред   ночі    поспіхом   покинув   Україну.   Багатьох   близьких   людей   тоді    втратив.    Сам   якимось   дивним  чином    залишився    живим.    На    виході   з    аеропорту    мене    вже    зустрічають.
     - Еміре ! -  обіймає   мене   Макс  -  мій   університетський   друг   і   за   сумісництвом    моя    права    рука.  -  Як    долетів    друже? 
     - Все   добре   Максе .  Дякую   що    зустрів.   -   обіймаю   його   у   відповідь   і   ми   сідаємо   в    чорний   позашляховик. 
    - Сподіваюсь   ти   не   надто    втомлений ,   бо    в    нас    запланована   гулянка.   Братва    підтягнеться    біля   десятої    в    "Алігатор" .    Всі    щасливі    що   шеф    повернувся  . 
     - "Алігатор"?   Цей   притон   ще   не   рознесли?  - посміхаюсь.   Скільки   всього    пережив   цей    так   званий   нічний   клуб  ,    який   завжди    був    улюбленим   місцем     відпочинку   для    тих ,   хто    живе   за   межами    закону.  
     - Смієшся?   Хто   б    ризикнув?  - пирхає   Макс .  Вахтанг    навмисне   до   нашої    зустрічі    підготував    новеньких   ціпочок .    Так   що ,   в   тебе   є   кілька   годин   на    відпочинок   і   їдемо    святкувати   воз'єднання    нашої   банди. 
     - Якої    банди   Максе?   Банда    була    в    універі.   Тепер   все   буде    по   серйозному.    Ти    зробив    все   що    я    просив? 
      - Ображаєш.   Будинок   за    містом   подалі   від    очей .   Підставна   фірма.   Старі    зв'язки.   Все   в    ажурі.   
      - Головне ,   перевірені    люди.    Я   не    хочу    більше    повторення   минулих    помилок.  
      - Я   їх    особисто    перевіряв.  - киваю   і    відкинувшись   на   спинку   сидіння    прикриваю    очі.   Втомився.   Але    потрібно    зустрітись    з   старими    друзями.   Нехай    всі    дізнаються ,   що    Емір   Шахін    повернувся    і    знов   при    справах.   Нехай    бояться   вороги,   прощення    нікому    не    буде.   Вони    заплатять   за   кожне   забране    життя. 

      Макс    відразу    відвіз    мене    за    місто     в    мій    новий    будинок.   Нічогенький   наче .   Двоповерховий,   з   гарним   охайним   газоном   і    басейном.   З боку    вольєр    з    собаками .   В    будинку   теж    нормально.   Головне -  просторо,   ненавиджу    тісні   приміщення.   Кабінет       теж     великий  . 
     - Ну    як?  Потягне?  - посміхається   друг.
     - Так.   Дякую    друже.   Тепер    я    в    душ      і    кимарну    кілька    годин ,   тоді    поїдемо     відриватись.  Він   киває   і   залишає    мене   на    самоті.   
     Приймаю    прохолодний    душ   з   надією    що    він     трохи   зніме    втому.   Почувши    звуки   пострілів   підходжу    в   спальній    до    вікна   і   спостерігаю   за   тим ,  як    Макс    з    охоронцем   фігачать    по   мішенях.   Бах!  Бах!    Бах!   Бах!   Прикриваю    очі   .    Знов    згадую    той    пекельний      день    5    років    тому,    коли    загинув    один   з   кращих   моїх   друзів   і   ще   11     вірних   мені   людей .   Все   почалось   несподівано .   Один   з    моїх   людей    продався   конкуренту   і    разом   з   ним    влаштували    нам    пастку.   Такий   він    кримінальний    світ.   Ми   їхали   на   наше   місце  ,   на  закинутий    склад    за    містом ,  начебто   на    стрілку    з    майбутніми   членами    нашої   банди.    Коли   ми    туди    приїхали,    нас    вже    чекали.   Почалась    перестрілка .   Це   було   справжнє    пекло.  Кулі   свистіли    з   усіх    сторін.   Нам    з  Максом   і    Селімом    вдалось   врятуватись .   Та    коли    нас    переслідували    Селіма   підстрелили   і    він    помер   на    моїх    руках.   Вранці   я   дізнався    що    всі   хлопці   які   були  з    нами  -    мертві .   А   ще    через   кілька   годин   виявилось ,   що    тоді    ж   посеред   ночі,   виродки    спалили   мій   будинок    разом   з  всіма    хто    там    був.   А    була   там    прислуга ,   охоронці    і   моя    хвора    матір .   Ми   ж   з    другом    кілька   днів   переховувались   і  приходили   до    тями   після    всього    що   сталось.   На   нас    відкрив   полювання  не   лише    кримінальний    світ   але   й    поліція.    Потрібно    було    заникатись    і    перечекати .   Через   кілька    днів    просто    посеред    ночі   нам    вдалось  полетіти  в    Стамбул    до    моїх    родичів.    

     Моя    мати    була    українкою,   а   батько    турок.   Тато    як    і    я    навчався    в    Україні    і    закохавшись   в    цю    країну    вирішив    після    закінчення    навчання    залишитись    тут.    З    мамою    вони    познайомились    в    університеті    і    він   не    зміг    встояти    перед   її   вродою.   Це   його    слова.    Вони    почали   зустрічатись    і   мама    завагітніла.    Та    татова    сім'я    була    проти    української    невістки   і    так   як   родина    в    нас    дуже    заможна ,   йому    сказали    що   він    не    отримає    жодного   ліра ,  якщо   не    залишить   дівчину.    Тато   спершу    залишався    з    мамою    та   коли    на   неї    було    скоєно    замах,  а   потім    ще   один ,   зрозумів   що   їм   ніколи   не    буде    спокою.   Він   злякався   за   маму   і   за    мене    і   вирішив    що   краще    буде    розійтись.   Тато   дочекався    мого    народження    а    потім    повернувся    в   Стамбул    до   родини,   де    його    дуже    швидко    одружили.    Батьки   більше    ніколи    не    бачились    хоч   завжди    підтримували    зв'язок.   Я    часто    їздив    в    Туреччину   до    родичів ,   де    окрім   батька   всі    відносились   до    мене   так ,   наче    я    якийсь    прокажений.   Виродок.  Мішанець.   Позашлюбна    дитина.   
     Цього   разу   я  теж   полетів    до   батька.   Він   дуже    засмутився    коли    дізнався   що    мама    померла ,   видно   навіть   через    стільки   років    розлуки    він    щось    відчував    до    неї.    Через   кілька    місяців   Макс   повернувся   в   Україну   а    я   залишився   в   Туреччині    і   почав   працювати    в    татовій    фірмі.   Вже    через    кілька     днів    я    дізнався    від    друга ,   що    тоді    сталось   насправді  і    хто    саме    влаштував    нам    пастку.    Я    знав    що    повернусь    і    помщусь ,     та     потрібно    набратись    терпіння    і    все    продумати.   З    часом   на    фірмі   я    став   правою    рукою    батька   обійшовши   своїх    турецьких   братів.   Пізніше    наші   відносини   з    родиною  трохи   покращились   ,   тому   що     я   вже   не   маленький   хлопчик,   в   якого    можна    витирати   ноги   і   можу   дати  відсіч .  Життя    якось    устаканилось .   Та    мені    не    давала    спокою   думка ,   що   наволоч   яка    вбила   маму   і   майже    всіх   моїх   друзів ,  живе    собі    щасливо  ,   спокійно  і   достатньо     заможно .   Я   кілька    разів    поривався   повернутись ,   та   мене    наче    щось    зупиняло.  Наче   ще   не    час.   Я   чекав   слушної    нагоди    і    дочекався...   Макс     сказав   що    та    наволоч     балотується    в    мери    столиці .   Якщо   чесно    я    охринів.   Цього   я    йому   не    дозволю.   Настав   час   повертатись    і   розрахуватись    з   боргами.   Наступного   ж    дня    попросив    Макса    придбати    мені   будинок ,   знайти    всіх   наших   людей    які   залишились   і    нових  перевірених   хлопців.    Викупити    приміщення     і     створити    підставну   фірму   якою   можна   буде   прикриватись.   Потім    взяв    білет   до    Києва     і    от    я    тут.   Злий    наче    дідько    і    готовий    до   помсти.