Більше ніколи - Фредеріка Фома

Юля 

Вдавати ніби його тут не має, важко. Макс весь час дивиться на мене насупивши брови. Я розумію що його дратує моя присутність, але ж я не знала що він буде тут. Та якби знала не поїхала б. Це мала бути відпустка від нього. Але знову, доля вирішує інакше. Краще я поїду.  

Я хотіла поговорити зі Свєткою про від'їзд, але вона зачинилась з Марком в кімнаті. Ясно ж буде дарувати себе в якості подарунка. Я пішла в кімнату яку мені виділили, після душу просто заснула, дякуючи випитому це було не складно. 

В будинку гробова тиша, спускаюсь на кухні, відкриваю холодильнику. 

 - В цьому будинку тільки п'ють ? - Запитую сама себе, дивлячись на запаси алкоголю. А ну крім алкоголю там були  ще яйця, масло й молоко, декілька лимонів та пляшка газованої води. Дивний набір. 

 - Голодна ? - З переляку підстрибую й закриваю холодильник. За дверцятами ховався Ілля. 

 - Налякав. - Кладу руку на серце вгамовуючи його стукіт. 

 - Ми сьогодні поїдемо за продуктами, але коли всі прокинуться. Костя спить до обіду, Марк зі Свєтою всю ніч розважались у мене за стінкою, тому поки доведеться перебитись тим що є. - Він бере засохлу, вчорашню канапку, кладе їх до рота та йде. 

Я не збираюсь їсти сухий хліб, обнишпоривши всю кухню, знайшла муку, олію, цукор, навіть каву. Тепер з цього всього можна щось приготувати. Вирішила що лимонові панкейки. Заваривши собі кави почала готувати. 

 - Як смачно пахне... а це ти. - На кухні з'явився Макс. Й він явно не зрадів побачивши мене тут. 

 - А ти думав це Марк готує вам сніданок ? - Злюсь через його поведінку, відповідаю грубо. 

 - Я просто не знав що ти вмієш готувати. - Бісить ще більше, злюсь зціпивши зуби. - У нас Ваня відповідає за ось це все. - Показує на моє тісто. 

 - Ну, поки ваш Ваня спить, готую я. - Хмикаю, викладаю готові панкейки на тарілку. 

 - Можна ? - Не чекаючи відповіді хапає панкейк за що отримує лопаткою по руці й відразу відпускає. 

 - Не смій чіпати. 

 - Тобі що шкода ? Я один. - Він тягнеться до тарілки, а я вже готую свою лопату. Але Макс робить те, від чого я завмираю, хапає жменю муки й кидає мені в лице. Все що я встигаю зробити це закрити рот та заплющити очі. - Ха-ха-ха, боже ти як сніговик. - Починає реготати, а я не довго думаючи запихаю палець в тісто й тягнусь до його лиця. 

 - Я тобі зараз...

 - Боюсь, боюсь. - Відходить на декілька кроків підіймаючи руки, а я продовжую наступати. Я не дозволю йому так зі мною чинити. Мій палець весь у в'язкому тісті, я тягнусь до його носа. Макс ловить мене за кість, пильно дивиться в очі, а потім охоплює мій палець губами, ніжно злизує тісто з усього пальця. Все тіло кидає в жар, я з відкритим ротом дивлюсь на нього. 

 - Макс... - здивовано протягую. Його очі в мить стають темними як ніч, він охоплює мене за талію, його губи накривають мої й все... Голова йде обертом, я палко відповідаю йому, наші губи сплились в шаленому танці, дихання перехоплює, а серце  шалено тріпоче в грудях. Ноги підкошуються, якби не міцні руки чоловіка я вже давно скотилась на підлогу. Не хочу, щоб цей солодкий поцілунок закінчувався. 

 - Чорт... - Макс відскакує так різко, як і поцілував. Тепер він навіть не дивився на мене. 

 - Максе, я не... 

 - Це була помилка. Вибач, я сам не знаю що найшло на мене. Цього більше ніколи не буде. - Перебиває мене. Його слова неприємно шкребуть по серцю, бо я не вважаю це помилкою. Ба більше, я хотіла цього, ще від тоді як вперше його побачила. 

 - Але Макс... 

 - Що тут горить ? - На кухні з'являється Свєта, а за нею й Марк. 

 - Доброго... - кидає їм Макс та швидко тікає. О так, як це по дорослому. 

 - Що це з ним ? - Бурмоче Марк, - я піду поговорю, якось не гарно це все. - Його друг теж йде. А у мене з'являється час поговорити зі Свєткою. 

 - Млинці... 

 - Що ? 

 - Твої млинці горять. - Усміхаюсь говорить подруга. 

 - Бляха... - Фиркаю, знімаю чорні як вугілля панкейки. 

 - Й що тут було, й чому в тебе все обличчя в муці ? 

 - Макс тут був. - Хапаю серветку стираю все з лиця. - До речі, ти знала що він тут буде ?

 - Ні, звісно що ні. Я б не притягла тебе сюди. 

 - Я поїду, сьогодні. - Кажу твердо, викладаючи нову партію панкейків на пательню. 

 - Нікуди ти не поїдеш. Сьогодні буде шашлик, а ввечері велика вечірка. Й ніякий мудак не завадить мені провести ці чудові вихідні з тобою. Й ти й так взяла відгул. Тому ні, я тебе не відпущу. - Звісно ж вона не хоче, щоб я їхала, але... 

 - Мене це не цікавить. Я не хочу бути поряд з Максом.

 - Він щось тобі сказав ? Образив ? 

 - Сказав, що краще мені поїхати, але потім сказав, щоб залишилась. - Не хочу казати що щойно ми цілувались.

 - А можливо він має на тебе плани. Ти тепер вільна й...

 - Боже, не починай. Він не хоче бути зі мною, а я не зможу бути з ним, сама знаєш чому. 

 - Знаю. Можливо це й найкраще. Ти ж бачила як на тебе Костя дивиться, ніби хоче з'їсти. - Подруга сідає на тумбу біля мене, закидає ногу на ногу. 

 - Й це також мене не цікавить. Я просто хочу відпочити, від усього.  

 - Знаю, поява Макса вибила тебе з колії, але не дай йому перемогти. Залишся, веселись, покажи що ти плювати хотіла на нього і його витівки. 

 - То що, вдавати ніби його не має ?

 - Це важко, бо він тут. Але можна вдавати ніби тобі байдуже що він тут. До його приїзду ти ж гарно проводила час. - Є тут частка істини. Було весело, поки не з'явився Макс, а далі я просто вдавала.