Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем
Він ображений вискочив з кімнати. Його кінь чекав вже півгодини, і було пізніше звичайного, коли він приєднався до Гвендолін у парку. Її обличчя осяялося, а з його обличчя зникли всі ознаки досади.
- Я думала не побачу вас, - сказала вона. - Я подумала, що ви не в змозі приїхати.
- А ви б були розчаровані, якби я не зміг?
- Страшенно!
- Ви змушуєте мене більше ніж коли - небудь, шкодувати про те, що мені не двадцять п'ять, - сказав він, не підходячи до справи з далеку.
- Чому?
- Тому що, якби це було так, я б негайно попросив би вас вийти за мене заміж.
- Якби це було так, я, ймовірно, відмовила б вам, - посміхнулася вона.
- Цікаво, що ви маєте на увазі під цим?
Вони їхали на конях поруч, і каноніка охопила незрозуміла боязкість. Тільки справжнім зусиллям волі він нарешті змусив себе говорити.
- Гадаю, вам ніколи не спадало на думку, що я отримував від наших бесід більше, ніж звичайне задоволення. Але коли я йшов від вас, мене завжди охоплював відчай. Я зрозумів, що моє серце залишилося таким же молодим, як і завжди, але ви ніколи не переставали бачити в мені чоловіка, достатньо старого, щоб бути вашим батьком. Ви знаєте, що мені п'ятдесят?
- Я ніколи не питала себе, скільки вам років. Я ніколи не відчувала, що ви старіший за мене.
Вона відповіла знервовано, дивлячись прямо перед собою. Канонік кинув косий погляд в її бік і побачив, що її щоки палають. До нього відразу ж повернулася хоробрість. Слабке серце, він знав, ніколи не завоює прекрасну леді.
Гвендолін, я іноді думаю, що ви створили диво, тому що поруч з вами я відчуваю себе таким же молодим, як літній ранок. Яке значення можуть мати роки, коли у мене є дух і сила юності! Я захоплююся вами і кохаю вас. Ви вважаєте мене дуже смішним?
Вона похитала головою, але нічого не сказала. Він м'яко поклав свою руку на її.
- Гвендолін, ви будете моєю дружиною?
Вона підняла голову з коротким сміхом, який був майже істеричним. Вона не відповіла прямо.
- Я буду мчати з вами до кінця, - сказала вона.
Не кажучи ні слова, посміхаючись, канонік пришпорив свого коня, і вони поскакали щодуху вгору по Роу зі швидкістю, яка була абсолютно за межами розумного. Поліцейський на своїй ділянці з роззявленим ротом спостерігав за дивним видовищем миловидної молодої жінки і церковного сановника, вже не в першій молодості, але також гарного, що мчали до статуї Ахіллеса так швидко, як тільки могли. Кінь Гвендолін тримався трохи попереду, але канонік не бажав поступатися їй. Він знову вдарив шпорами по напружених боках. Йому романтично здавалося, що він їде за великим призом, і в своєму збудженні він міг би закричати на весь голос. Вони дісталися кінця, ніздря в ніздрю, і коли зупинилися, важко дихаючи, коні були білими від піни. У невимушеній манері каноніка більше не було і тіні соромливості.
- А тепер відповідайте мені, - весело вигукнув він.
- А як же Лайонел? - посміхнулася вона, почервонівши.
- О, Лайонел може йти до дідька.
Канонік Спретт часто говорив, що він не звик відкладати справи у довгу шухляду. Залишивши Гвендолін біля дверей, він повернувся в будинок вікарія, переодягнувся і швидко взяв кеб до Паркового провулку. Але він виявив, що вона випередила його, і сер Джон Дюрант вже володів щасливою новиною.
- Клянуся душею, я не знаю, що ви зробили з дівчиною, - сказав він своїм сердечним, бурхливим тоном. - Вона абсолютно втратила голову.
Канонік засміявся і потер руки.
- Вона зробила мене найщасливішим з чоловіків.
Сер Джон був людиною справи, гордістю якого було те, що він негайно переходив до суті; і, незважаючи на заперечення каноніка Спретта, який спробував безтурботно відмахнутися від цього питання, він наполіг на тому, щоб відразу обговорити ділову частину передбачуваного союзу. Знадобилося все самовладання щасливого коханця для запобігання невеликої задухи від радісного подиву, коли пивовар побіжно згадав суму, яку він пропонував виплатити своїй єдиній дочці. Вона виявилася навіть більшою, ніж він очікував.
- Мій дорогий Дюранте, ваша великодушність приголомшує мене, - скрикнув він. - Я обіцяю вам, що зроблю все можливе, щоб вона була щаслива, і я думаю, що малоймовірно, щоб мій брат або Лайонел коли-небудь одружаться. Цілком ймовірно, що старший син Гвендолін успадкує титул.
Владнавши це, він спритно звернув до політичної ситуації і виявив, що пивовар був дещо спантеличений відповідальністю, яка, здавалося, звалилася на нього. Він палко бажав виконати свій обов'язок перед партією, але в той же час не міг пожертвувати інтересами своєї торгівлі. Він так і не прийшов ні до якого рішення і був тільки радий обговорити своє скрутне становище з людиною, у якого був такий великий досвід і такий ясний розум. Він наполіг, щоб його майбутній зять залишився на ленч. Під час цієї їжі канонік Спретт дуже вправно довів свою майстерність у світському спілкуванні, оскільки зумів проявити галантність і ніжність по відношенню до Гвендолін, в той же час проявивши живе співчуття до збентеження пивовара. Але не встиг ленч закінчитися, як він схопився на ноги.
- Ви ще не йдете? - вигукнув сер Джон.
- Мій дорогий друже, я повинен. У мене попереду дуже напружений день, - він ніжно посміхнувся Гвендолін. - Ви можете зрозуміти, що я втікаю не без вагомих причин.
- Тоді ви повинні повернутися на обід.
