Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

- Також неможливо! Вінні сьогодні повертається з села, і було б недобре, якби я не обідав вдома. Крім того, я запросив свого брата. Християнська сім'я - одна з найпрекрасніших, так як це одна з найхарактерніших славних речей нашого англійської життя. Мені подобається надавати її пом'якшувального впливу настільки часто наскільки це можливо на мого доволі легковажного родича.

- Тоді коли ми з вами знову побачимося? - запитав пивовар, міцно стискаючи його руку.

- Якщо це вас не потурбує, я хотів би зайти на півгодини близько десятої години.

Як тільки за ним зачинилися двері, він гукнув проїжджаючий мимо кеб.

- Я дам вам флорін, якщо ви зможете дістатися до «Атенеума» за три хвилини, - крикнув він кучеру. Він подивився на годинник. - Я думаю, що якраз спіймаю його.

Він знав, що лорд Стоунхендж мав звичку проводити годину в «Атенеумі» після ленчу. Він завжди сидів у певному кріслі біля вікна, яке за спільною згодою незмінно залишалося для нього вільним. Ніхто не наважувався його турбувати. Він входив і виходив з клубу, байдужий до своїх товаришів - членів клубу, неначе не помічаючи жодної душі. Але канонік Спретт був сміливою людиною і не боявся бути настирливим. Він задоволено посміхнувся, побачивши лорда Стоунхенджа, що важко сидів на своєму звичайному місці. Ця величезна маса плоті володіла великоваговою нерухомістю, яка наводила на думку, що прем'єр-міністру буде важко втекти від його жвавих рук. Він гортав сторінки журналу, але його думки, здавалося, були зайняті іншими речами.

Канонік Спретт бадьоро підійшов з «Вестмінстерською газетою» в руці. У ній була дуже кумедна карикатура, в якій сер Джон Дюрант в ролі турецького паші сидів на пивній бочці, в той час як прем'єр-міністр в костюмі одаліскі смиренно схилив перед ним коліна з піднятими руками. На задньому плані стояли два супутника, один з луком, з натягнутою тятивою,  і другий з ятаганом.

- Ви бачили це? - запитав канонік, холоднокровно сідаючи і простягаючи газету. - Чудово, чи не так?

Прем'єр-міністр звернув свої мляві очі на непроханого гостя і на мить задумався, хто ж він в біса такий.

- Я тільки що обідав з Дюрантом. Він дуже засмучений через це. Делікатна ситуація, чи не так?

- Ви Теодор Спретт? - запитав лорд Стоунхедж.

- Я самий, - засміявся канонік. - Я сподіваюся, що Дюрант не зробить нічого необачного. У мене на нього великий вплив, і, звичайно, я роблю все можливе, щоб переконати його не ставати дибки.

Несподіваний вогник спалахнув в очах прем'єр-міністра, і він зрозумів, що канонік Спретт мав на меті, коли так говорив з ним. Він пірнув у безодні своєї пам'яті і згадав, що пропонував йому деканат, від якого канонік відмовився. Ця людина, очевидно, хотіла єпископства або нічого. Він згадав також дещо з того, що казала йому дочка; йому стало цікаво, яку владу насправді мав чемний пастор над сером Джоном.

- Я чув що ваш син збирається одружитися з дочкою Дюранта, - повільно промовив він.

- Вас неправильно інформували, - відповів канонік, з посмішкою, що була дещо іронічна. - Це я збираюсь одружитися з нею.

- Ви!

Вони дивилися один на одного, як два фехтувальника, прагнучи виявити свою силу в особі іншого. Очі прем'єр-міністра мали особливу силу, яка підказувала причину його тривалої влади; їм не вистачало блиску, але в них була дивна гострота зору, яка, здавалося, поглинала думки розуму інших людей. Мовчання тривало нескінченно. Канонік Спретт витримав пильний погляд великої людини з відмінною стійкістю, і незабаром лорд Стоунхендж відвів очі. Він втупився у вікно, у простір, і каноніку здалося, що він зовсім забув про тему розмови, яка велась.

- Мені немає необхідності говорити вам, що я зроблю все можливе, щоб привести Дюранта в розумний стан духу. В даний час він коливається. Ви, напевно, знаєте факти краще, ніж я, але він казав  мені, що партія спиртних напоїв  піде за ним. Я розумію, що якщо вони підуть проти вас, результат буде... незграбний.

Лорд Стоунхендж, мабуть, не чув. Його погляд все ще був прикутий до дерев у парку. Канонік Спретт почав ставати трохи роздратованим, але все ж терпляче чекав. Нарешті прем'єр-міністр заговорив.

- Я припускаю, ви чули, що Грей помер?

- Я чув.

- Хотіли б ви піти в Барчестер?

Хоча він здавався відчайдушно дурним, лорд Стоунхендж все зрозумів. Серце каноніка підстрибнуло, і у нього перехопило подих. Він забув, що Барчестер стояв на глинистому грунті, і  більше не здавався нудним місцем. Нарешті! Але він не виявив ніякого бажання погодитися. Він знав це так само добре, як і прем'єр-міністр що уряд знаходився у нього в руках.

У цей момент до лорда Стоунхенджа підійшов єпископ з телеграмою в руці. Канонік Спретт нетерпляче нахмурився.

- Вибачте, що турбую вас, але я думаю, вам слід це побачити, - сказав новоприбулий.

Він передав телеграму лорду Стоунхенджу, який роздратовано глянув на неї. Єпископ знав каноніка і кивнув йому.

- Це повідомлення мені, що єпископ Шеффілда помер уві сні сьогодні рано вранці. Він вже деякий час хворів.

- Дякую, - сказав прем'єр-міністр.

Він повернув телеграму, і єпископ відійшов. Канонік Спретт і лорд Стоунхендж знову поглянули один на одного. У гру, в яку вони грали, увійшов новий фактор. У порівнянні з Шеффілдом єпархія Барчестера була досить незначною; вона була маленькою і бідною, і з самого міста давно щезло все процвітання. Єпископ такого місця міг бути великою людиною в своєму районі, але у нього не було жодних шансів на діяльність за його межами. Шеффілд, з іншого боку, володів двома вікарними єпископами і опікуванням величезної важливості. Це був центр релігійного життя в Мідленді. З року в рік місто росло в результаті цього, і його єпископ, якби він був людиною кмітливим, міг би володіти величезною