Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

Томасе, ви бачите, що чеснота іноді винагороджується навіть у цьому світі. Для мене велике благословення думати, що все, чого я бажав, здійснилося. Вінні повинна вийти заміж за чоловіка, який стане їй відмінним чоловіком, а вона займе положення, котре вона буде не в змозі бути неспроможною прикрасити. Що стосується мене, то я віддаляюся в сферу, де такі слабкі здібності, якими мене наділило Провидіння, матимуть більш широкий розмах. Зізнаюся, я радий не тільки за себе, але і за честь, що випала на долю нашого дому. Я не можу не шкодувати про те, що мого дорогого батька немає в живих, щоб дожити до цього дня. Мені немає потреби говорити, Томасе, що я завжди буду радий бачити вас в Шеффілді. Я переконаний, що поля для гольфу чудові, а убога гостинність палацу завжди буде в розпорядженні глави моєї сім'ї.

- Теодоре, мені б не хотілося бути бунтівним пастором у вашій єпархії, - серйозно сказав лорд Спретт. - Ви зробите  дуже гаряче  будь-кому, хто не буде діяти відповідно до ваших уявлень.

- Я не забуду гасла нашого будинку, які завжди були «прогрес» і «просування». До них я тепер додам: «дисципліна». Але насправді нам потрібно спуститися до вечері.

Леді Софія подумала, що давно пора, тому що у неї був здоровий апетит. Але в цей момент відбулося ще одна перешкода. У кімнату увійшов Понсонбі.

- Вас бажає бачити джентльмен, сер, - сказав він, простягаючи каноніку карточку.

- О, я нікого не приймаю в цю годину. Я не можу змушувати вечерю чекати ні хвилини довше.

- Я сказав йому, що ви нікого не приймаєте, сер, - відповів Понсонбі, - але джентльмен сказав, що він прийшов з «Дейлі мейл».

- Це, безумовно,  змінює ситуацію, - сказав канонік, беручи картку.

- Це те, що я і подумав, сер. Він сказав, що буде вам дуже вдячний, якщо ви дасте йому коротке інтерв'ю.

- Скажіть, що я буду дуже щасливий, Понсонбі, і проведіть його в мій кабінет.

- Теодоре, невже ми залишимося без вечері? - вигукнула леді Софія, коли Понсонбі пішов.

- Вечеря, вечеря!  - зневажливо вигукнув канонік Спретте. - Як я можу зараз думати про вечерю, Софіє? Я маю виконати обов'язок. Ви забули, що моя позиція докорінно змінена.

- Я знала, що ви нагадаєте нам про це менш ніж за п’ять хвилин, - сказала леді Софія, яка відчувала, що зараз потрібна твердість або майбутнє буде нестерпним.

- Я і моя сім'я завжди були в авангарді прогресу, - відповів обраний єпископ, поглянувши на портрет лорда-канцлера.

- Я знаю, але навіть ваша сім'я часом хоче її вечерю.

- Софіє, я буду вдячний, якщо ви не перебиватимете мене. Я не можу сказати, що вважаю люб'язним з вашого боку наполегливо наполягати на задоволенні грубого і чуттєвого апетиту. Я повинен був думати з такої нагоди, щоб ваш розум зайняли більш гідні думки. Але якщо ваша плоть слабка, я погоджуюсь, щоб ви почали. Я не егоїстична людина, і Небеса забороняють мені вимагати як право те, що ласкава та християнська натура повинна дозволити як задоволення.

- Нісенітниця!

Канонік Спретт дивився на свою сестру зверху-вниз. Він тримався дуже прямо.

- Софія, я давно відчуваю, що ви не ставитеся до мене з повагою, яку я наважуюся вважати належною. Я дійсно повинен  благати вас більше не відноситись до мене із цією сумішшю непристойної легковажності та вульгарного цинізму. Я не хочу нагадувати вам, що  змінилася моя посада.

- Ви зробили це двічі за п’ять хвилин, - їдко сказала леді Софія.

- Здається, це потрібно. Однак, раз і назавжди, дозвольте повідомити вам, що відтепер я маю намір поводитися по-іншому. Якщо ви не маєте прихильності, щоби поважати свого брата Теодора, якщо ви не маєте делікатних почуттів поважати сина покійного лорда-канцлера, - ви, принаймні, поважатимете єпископа Шеффілда.

Він трохи постояв, щоб дати змогу належним чином відчути ефект його слів, а потім рушив до дверей. Тут він зупинився і розвернувся.

- Можливо, вам також буде цікаво дізнатись, що тридцять першого липня я збираюся одружитися із Гвендолін Дюрант.

Він вийшов і грюкнув за собою дверима. Леді Софія втупилася в свого старшого брата з безпорадним подивом; але з невеликою посмішкою лорд Спретт знизав плечима.

- Він завжди мав останнє слово, Софія.