Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

- Я вам дуже вдячний, але я не знаю, чи вживав я якийсь вираз, про який я, швидше за все, пошкодую, - різко сказав Бертрам.

- Тоді, якщо можна так висловитися, як людина набагато старша за вас і як священик, ви демонструєте як брак християнського милосердя, так і незнання соціальних люб'язностей ... Я прошу вас не перебивати мене, - додав він, побачивши, що Рейлінг збирається заперечувати. - Ви повинні розуміти, що я не та людина, щоб сперечатися, як торговка рибою.

- Не могли б ви коротко повідомити мені, які у вас є нові заперечення проти мене, каноніку Спретт?

- Саме це я і збираюся зробити. Мені стало відомо, що ваша старша сестра, на жаль, знаходиться в притулку для божевільних. Мені немає необхідності говорити вам, що я шкодую про це нещастя, але мої погляди на це питання дуже рішучі. Враховуючи божевілля серед ваших родичів, я відчуваю, що про союз між вашою сім'єю і моєю не може бути і мови.

- Це абсурд! - закричав Рейлінг. - З Флорі трапився нещасний випадок, коли була дитиною. Вона впала зі сходів, і з тих пір вона ...

- Не зовсім в порядку з головою, як висловилася ваша мати, пане Рейлінг. Однак я хотів би, щоб ви помітили, що кожна дитина падає зі сходів, і вся людська раса не настільки слабоумна, щоб потребувати обмежень божевільного притулку.

Погляд Бертрама був прикутий до каноніка Спретта. Він спробував з'ясувати, що ховалося в глибині свідомості цієї людини, але не зміг. Він бачив тільки, що за цим спокійним обличчям, серед цього звучання відточеної фрази, щось ховалося від нього.

- Я не вірю жодному вашому слову. Я не дитина. Запевняю вас, що це погана спроба обдурити мене. Скажіть мені просту правду.

Канонік спалахнув від цього заклику і мало не втратив самовладання. Він подумав, чи не слід йому впасти в лють і наказати прибрати Рейлінга з дому. Але було сумнівно, чи піде соціаліст. Його також трохи збентежила завзятість, з якою Бертрам пручався йому,  і те презирство, з яким він відмахнувся від його слушних доводів. Канонік Спретт кипів від гніву. Глузування, які він спокійно вислуховував, терзали його серце, і він був би радий показати, що ніхто не може так безкарно поводитися з ним. Але він рідко виходив з себе необдумано, і тепер зрозумів, що спокій давав йому рішучу перевагу перед сердитим і схвильованим залицяльником.

- Ви абсолютно впевнений, що Вінні кохає вас? - м'яко запитав він.

- Так само впевнений, як у своєму власному імені і в своєму власному житті.

Настала пауза. Канонік з хвилину ходив назад і вперед по кімнаті, а потім, тримаючись дуже прямо, зупинився перед Бертрамом. Його голос був сповнений влади.

- Добре, мій болісний обов'язок повідомити вам, що ви помиляєтеся. Вінні визнає, що вона недооцінила силу своєї прихильності.

- Я в це не вірю, - сказав Рейлінг, сповнений презирства.

- Моє терпіння, мабуть, невичерпне. Мене так і спокушає зіштовхнути вас зі сходів, пане Рейлінг.

- Ви забуваєте, що я робочий і у мене мозолі на руках, так що безпечніше не намагатися.

- Вам, очевидно, не спадало на думку, що манери Пекем-Раю не зовсім підходять для Південного Кенсінгтона, - посміхнувся канонік ввічливо.

- Ну?

- Вінні просила мене сказати вам, що вона вважає, що ви їй недостатньо подобаєтеся, щоб вийти за вас заміж. Вона шкодує про незручності і нещастя, які вона заподіяла, і бажає, щоб ви звільнили її.

Бертрам збліднув і зібрався з силами, як дикий звір, загнаний у безвихідь.

- Це брехня! - закричав він оскаженіло. - Це брехня!

Канонік відповів з величезним спокоєм.

- Будьте ласкаві, не забувайте, що я священик Церкви і син покійного лорда канцлера Англії.

- Якщо це правда, ви змусили її відмовитися від мене. Я ЗНАЮ, що вона кохає мене.

- Ви можете думати, що хочете, пане Рейлінг. Факт залишається фактом: вона хоче розірвати з вами заручини. Для вас, як людині честі, вочевидь, відкритий тільки один шлях.

- Ви кажете мені, що я людина честі, і поводитеся зі мною як з лакеєм. Невже ви думаєте, що можете звільнити мене, як слугу? Хіба ви не знаєте, що на карту поставлено щастя всього мого життя? Вона не може ось так відіслати мене. Це неправда, це неправда.

- Клянусь честю  джентльмена, я сказав вам чисту правду, - серйозно відповів канонік Спретт. Бертрам схопив руку каноніка.

- Нехай вона сама мені це скаже. Я повинен її бачити. Де вона?

- Вона вийшла.

- Але вона знала, що я сьогодні приїду сюди. Вона чекала на мене.

- Хіба це не показує вам, що те, що я сказав, є простою правдою? Я хотів позбавити вас обох болючої сцени.

Бертрам вагався. Він не міг сказати, чи справді Вінні вийшла, але перевірити заяву здавалося неможливим. Якусь мить він дивився прямо в очі каноніку, потім без жодного слова розвернувся на каблуках. Канонік Спретт зітхнув із полегшенням.

- Яке позбавлення! - пробурмотів він. - Господи, яке позбавлення!