Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

- Ви так багато для мене зробили, - пробурмотіла вона, радіючи зізнатися у своїх найглибших думках. - Поки я не пізнала вас, я була такою егоїстичною і безглуздою. Але зараз все інакше. Я хочу допомогти вам у вашій роботі. Я теж хочу працювати.

Якусь мить, не знайшовши що сказати, він пильно дивився на неї. Його карі очі, такі сильні та сповнені змісту, серйозно дивилися у її; а у неї були блакитні та ніжні. Але тиша стала нестерпною, і, почервонівши, дівчина опустила погляд.

- Чому ви мовчите?

- Мені здається, я боюся, - відповів він, і в його голосі було тремтіння.

Вона відчувала, що його серце б'ється так само швидко, як і її власне.

- Хто я така, що ви повинні боятися? - прошепотіла вона.

Він зітхнув,  наполовину з радістю, наполовину  зі  смутком; і стиснув кулаки, намагаючись оволодіти собою. Але солодка свіжість дівчини піднялася до його ніздрів, як запах землі вранці після дощу, і вся його бідна кмітливість спалахнула.

- Якщо я щось зробив для вас, - нарешті сказав він, - то ви зробили для мене в тисячу разів більше. Коли я вперше зустрів вас, я був надзвичайно пригнічений. Шлях здавався таким важким. Було так важко досягти будь-якого прогресу. І тоді ви наповнили мене надією.

Він почав поспішно говорити, і Вінні слухала його слова, ніби вони були якимось новим євангелієм. Він розповів їй про свої плани та про захоплені амбіції дати людям владу, яка була по праву їхньою. Коли він говорив про заробітну плату та працю, про кооперативні асоціації та профспілки, це звучало як музика у її вухах. Він розповів їй про гарячкове життя Лассаля, про невпинну боротьбу Маркса, про жалісну тугу Карла Марлоу. Він говорив настільки щиро, з такою пристрастю фраз, що Вінні, звикла до дзвінких банальностей свого батька, ніби була віднесена в бездонне море життя. Після штучності, в якій вона жила, ці нові доктрини, такі сміливі, незалежно від наслідків, прагнучі лише справедливості, були схожі на свіже повітря: її пульс бився швидше, і вона знала, що поза її вузької сфери є вільніший світ. Рейлінг говорив про людей; і люди, яких вона зневажливо класифікувала як нижчого сорту, здобули плоть і кров у її уяві. Він говорив про їхні пристрасті та їхні страждання, про їх силу, їх пороки та убогість. Багатоголовий натовп став мальовничим та кольоровим. Вінні несподівано охопило бажання потрапити до них; і набувши нової сили цілі, вона відчула вже більшу впевненість у собі. Потім повільніше, ніби майже забув про її присутність, але з такою ж сильною переконаністю молодий соціаліст заговорив про назаретянина, який був другом бідних, ізгоїв та прокажених. Вінні знала його лише як опору пишної та усталеної Церкви. У її свідомості він був дивним чином пов'язаний з лавками смолистої сосни, модною громадою в суботньому одязі та вражаючою присутністю її батька. Вінні знала його лише як опору пишної та усталеної Церкви. У її свідомості він був дивним чином пов'язаний з лавками смолистої сосни, модною громадою в суботньому одязі та вражаючою присутністю її батька. Тепер вона довідалася, ніби це було щось нове, що Христос був обірваним робітником, одним із теслярів, який працював у домі священика Сейнт Грегорі, муляром, несучим лоток для цегли, прибиральником сміття, що підмітав вулиці. У цих простих словах вона знайшла реальність, яка ніколи не з’являлася в риториці її батька.

- І тому я називаю себе християнським соціалістом, - сказав він, - тому що я вважаю, що  цим двом належить майбутнє - Христу і людям.

Вінні не відповіла і вони знову йшли мовчки.

- Ви зневажаєте мене? - вигукнула вона нарешті.- Ви вважаєте, що я марнославна і дурна? Мені так соромно за себе.

Він подивився на неї своїми пристрасними очима, і все його серце тужило за нею.

- Ви знаєте, що я про вас думаю, - сказав він.

 Вони наближались до дому священика, і часу було дуже мало. Вінні відкинула всю стриманість.

- Я хочу вам допомогти, я хочу працювати з вами, я ненавиджу життя, яке я веду вдома. Я не жінка, я лише дурна лялька. Заберіть мене від цього.

Кров прилила до його обличчя, і полум'я захоплюваного щастя осяяло його очі. Він навряд чи міг повірити, що правильно  розчув.

- Ви це маєте на увазі? - поспішно скрикнув він. - О, не грайтеся зі мною. Хіба ви не знаєте, що я вас кохаю? Я кохаю вас всією силою, яка у мене є. Коли я далеко від вас, це божевілля; я не можу думати ні про що, крім вас, цілий день і всю ніч.

Вінні зітхнула.

- Мені дуже приємно чути, що ви це кажете.

- Чи не байдужий я вам взагалі? - наполягав він, все ще сумніваючись.

- Так, я кохаю вас усією душею.

Коли вони дійшли до дому священика Сейнт Грегорі, канонік привітав Рейлінга вилиттям слів.

- Мій дорогий містере Рейлінг, це так мило, що ви прийшли. Дозвольте познайомити вас із моєю сестрою. Містер Рейлінг є автором тієї чудової та дуже обговорюваної книги «Майбутнє соціалізму».

- І яке майбутнє соціалізму?  - ввічливо запитала леді Софія.

- Мені знадобилося триста сторінок, щоб відповісти на це запитання, - відповів він із посмішкою.

- Тоді ви повинні дозволити мені відразу налити вам чаю.

Вінні підійшла до свого дядька, який спокійно обідав зі своєю сестрою, але він простягнув зневажливу руку.

- Краще не цілуйте мене після того, як побували на зборах з поміркованими, - сказав він.- Я страшенно боюся зловити щось. Я завжди думаю, що це така милість, що в Сейнт Грегорі немає бідних людей.

- Ви