В серце Небесних гір - Михайло Тимофійович Погребецький
— Я дуже ціную пана Іванцова і завжди готовий зробити хороше для його російських друзів, — закінчує він свою промову.
Таким чином, усе розв'язується якнайкраще. Найневідкладніше тепер — забезпечити всім необхідним наших товаришів у Темір-Су. І нам у цьому допомагає Іванцов. Мадике і Джамболот нав'ючують до відказу мого коня продуктами, цигарками і навіть фруктами і вирушають у Темір-Су. За згодою Іванцова, я запрошую приїхати в Аксу Лазієва, Баркова і Тюріна. Всі інші поїдуть, поминувши Аксу, в Учтурфан, до перевалу Бедель. По дорозі ми їх наздоженемо.
Ми приїхали в Аксу 5 листопада. Маленька радянська колонія готувалася до свята Жовтневої революції. І ми охоче включаємося в роботу. У приміщенні Радсіньторгу все миють, підлогу застеляють килимами, розвішують портрети членів Радянського уряду, лозунги, державні прапори Радянського Союзу. Тут передбачається прийом більше ніж ста гостей, що становлять верхівки місцевої адміністрації, купецтва і духовенства.
Сім років підряд Жовтневі свята заставали мене то в сідлі, то де-небудь у похідному бівуаку, то — в кращому випадку — у поїзді. Тепер нас чекає сюрприз — можливість зустріти велике свято Жовтневої революції, — але де? — в країні, де ще панує феодальний лад. Гістьми нашими будуть губернатор, повітові начальники, жандармські чини, купецтво і мусульманське духовенство.
Ранком, чисті, вибриті, одягнуті в костюми, взяті з складів Радсіньторгу, ми разом з Іванцовим зустрічаємо гостей.
Першими приходять школярі з старого міста. Вони йдуть чітким маршем, тримаючи в руках маленькі прапорці і співаючи уйгурських пісень. Потім їх вишиковують у дві шеренги; з першої шеренги виходять двоє малят і читають поздоровлення. Ми роздаємо всім подарунки в паперових мішечках, і діти з веселим криком розбігаються, щоб поласувати солодощами.
Потім під'їжджають коляски повітових начальників, купців і, нарешті, карета губернатора. Гостей вводять у зал, де столи повні страв російської і уйгурської кухонь. Усі гості з'являються з шовковими полотнищами червоного або малинового кольору, на яких золотою фарбою написані поздоровлення уйгурською мовою, арабськими буквами. На кількох полотнищах — китайські ієрогліфи. Їх розвішують у приймальній на стінах, з додержанням найсуворішої ієрархії: губернаторське поздоровлення — в центрі, а полотнища повітових начальників та іменитих купців залежно від звання і почесності їх хазяїв — то ближче, то далі від губернаторського.
Ще курйозніше виходить з розміщенням гостей. Старші чини претендують на центральні місця, і помічник Іванцова вибивається з сил, розсаджуючи гостей. Справа ускладнюється тим, що ранні гості сідають іноді не за чином, і доводиться їх пересаджувати. Гості ображаються один на одного, і обличчя їх стають багровими.
Бенкет відкрито. Губернатор проголошує тост за процвітання великого Радянського Союзу і за дружбу з ним. Потім, звернувшись до нас, він висловлює побажання, щоб радянські дослідники і інженери допомогли народам Сіньцзяну вивчати і видобувати багатства свого краю.
Діставши, в свою чергу, слово, я висловлюю упевненість, що з прекрасної молоді, яка тільки що нас вітала, виростуть свої дослідники, учені, інженери, і щиро бажаю великих успіхів у цьому.
Виступів багато, і всі багатослівні. Після промов ідуть переклади на російську і китайську мови з уйгурської; на китайську і уйгурську з російської; на російську і уйгурську з китайської. Під час виголошення промов усі стоять. Проте напої поступово ослаблюють суворий режим.
Гомінданівський жандармський чин, що сидить проти мене, підливаючи мені коньяк і змішуючи російські, уйгурські і китайські слова, наполегливо допитується, чому ми прийшли не звідти, звідки всі каравани ходять, а вибрали місце, спеціально створене, щоб зламати голову або потрапити до басмачів.
Мені нічого приховувати, я розповідаю все, як було. І гомінданівський чин помітно втрачає інтерес до наших пригод.
Увечері нова радість: приїжджають Лазієв, Барков і Тюрін. У нашому таборі на Темір-Су одержані продукти, всі уже знають про досягнуту угоду і збираються в Дорогу.
На другий день прийом у дружини Іванцова. Чоловікам не дозволяється навіть подивитися на жінок, що прибувають у гості. Нас вигнали з маленького дворика, до якого під'їжджають закриті з усіх боків завісками нарядні двоколки.
Щоб не заважати прийомові, Барков, Тюрін і я йдемо на базар.
Нас обганяє верхи на дебелому торгоутському коні військовий царської армії у чині ротмістра, у штанях з козачими лампасами жовтогарячого кольору. Сиплим, наскрізь пропитим басом він кидає нам:
— Здорові були, руські люди!
Це білогвардієць. Їх залишилося ще трохи тут від банди Аненнкова, що втік після розгрому Колчака в Сіньцзян. Люди без батьківщини, більшість яких втратили навіть людський вигляд, спилися в кінець, вони або служать у розквартированих поблизу гомінданівських полках, або промишляють виробництвом смердючого самогону, спекулюють на нестійкому курсі паперових грошей, випущених урядом провінції.
Аксуйський базар нічим не відрізняється від звичайного базару будь-якого дореволюційного середньоазіатського міста. Ті ж ашхани і чайхани, ті ж шашличники, продавці коржів, плову, динь… і такий же самий бруд, зграї облізлих голодних собак, жебраки, що демонструють роз'ятрені виразки…
Серед чоловіків у яскравих халатах, барвистих тюбетейках або білосніжних чалмах рухаються, як тіні, жінки — в безбарвних паранджах[96], з закритими чорною сіткою обличчями…
Ми проходимо в ряди, де торгують місцевими виробами. Тут розвішані кольорові, високої якості повстини — киргизькі і хотанські кошми, виготовлені в Хотані — одному з стародавніх міст Азії; синя мата — груба тканина; яскраві килими на бавовняній основі, аркани з вовни яків, дерев'яні сідла. А поруч — товари з Радянського Союзу: металевий і фаянсовий посуд, мануфактура і взуття; в кількох ларках лежать на полицях куски яскравих шовкових тканин індійського і японського походження та китайської чесучі.
Оглянувши базар, ми вирішуємо відвідати місцеве медичне світило — «професора» і особистого лікаря губернатора. Йдемо через великий сад до павільйону, збудованого у вигляді пагоди
