В серце Небесних гір - Михайло Тимофійович Погребецький
— Професора можна бачити?
— Дуже шкода, але професора зараз немає.
Студенти показують нам його кабінет. На відкритих запилених полицях лежать патентовані медикаменти німецького і англійського походження, аптекарські терези, фарфорові ступки, у відкритих коробках корінці і трави, набір хірургічних інструментів, що почали ржавіти. Посеред кімнати на столі розкладені годинникові механізми, прикриті скляним ковпаком.
Помітивши наше здивування, студенти пояснюють, що професор також великий годинниковий майстер.
Другого дня на вулиці до мене підходить невисокого зросту, з приємним, розумним обличчям уйгур.
Це, виявляється, і є «професор». Він скоро побачив, що я його слабо розумію, і переходить на російську мову, у якій набагато сильніший, ніж я в уйгурській.
Висловивши жаль з приводу того, що ми його не застали, він розповідає про себе і зразу ж приваблює нас своєю відвертістю.
— Ви мене даремно назвав «професор», я не професор, але не думай, будь ласка, що я темний табіб[98]. Раніш я був домулла[99], потім санітар у армії. Там дуже добре вчився медицини і став «практичний доктор». В Аксу зовсім лікар немає. Я губернатор багато разів лікував. Він зовсім тепер здоровий і сказав: будь ласка, можна хворий народ Аксу лікувати, я дозволяй.
За словами цього «лікаря», смертних випадків у його практиці не було, а вилікував він багатьох. Про «студентів», яким він передавав свої медичні знання, я не питаю. Розстаємося по-дружньому.
Шість днів ми були в Аксу. За такий короткий строк, звичайно, неможливо ознайомитися з навколишнім навіть побіжно, тим більше, що в нашому становищі навряд чи слід було ходити по вулицях і притягати до себе увагу. І все-таки деяке уявлення про цю країну ми дістали.
В той час у Китаї була диктатура гомїнданівців. Великі і малі представники цієї влади, а з ними і місцеві феодали, дивилися на Сіньцзян тільки з точки зору пограбування і жорстокої експлуатації народів, які населяли провінцію. Зрозуміло, що й економіка, і культура Сіньцзяну в той тяжкий час були на дуже низькому рівні.
Промисловості тоді в Сіньцзяні не було, не було і робітничого класу.
Сіньцзянські селяни були обтяжені багатьма податками. Вони платили зякет (релігійна подать), херадж (десята частина урожаю), танап (збір з бавовни і садів), саманпуль (збір за солому), кяфсен (збір на користь збирачів), тарикора (податок з усього майна). Потім ішли спеціальні збори на утримання адміністрації і військ. Крім того, селяни повинні були безплатно працювати по обладнанню і ремонту шляхів і ариків, обробляти земельні ділянки великого і малого начальства, починаючи від губернатора і кінчаючи десятником, обслуговувати проїжджі війська і адміністрацію. Люди залізали в неоплатні борги і попадали кінець кінцем у боргове рабство.
Про те, наскільки своєрідними були в гомінданівський період адміністративні і судові порядки в Аксуйеькому окрузі Сіньцзяну, розповідають такі факти.
В Учтурфані в той період, коли ми були в Сіньцзяні, повітовим начальником був Ібрагім-бек. Низенький і гладкий, з бичачою шиєю, витрішкуватими очима, рішучий і владний, він був цар і бог для населення повіту. Якось перед самим від'їздом експедиції з Учтурфана на перевал Бедель до нього у нашій присутності притягли кількох селян. Ці люди не дали вчасно коней особам, які за вказівкою начальства повинні були супроводжувати експедицію.
Ібрагім-бек тільки подивився на них пильно, обличчя його почервоніло, брови насупилися. І хоч він не сказав жодного слова, цього було досить, щоб дорослі, сильні люди впали перед ним ниць, благаючи прощення.
Одного разу, приїхавши до Ібрагім-бека в справах служби, Іванцов потрапив на цікавий судовий процес. Двоє уйгурів побили якось купця за несплату боргу. Позивач, у якого було вибите око, вимагав, щоб обох винних покарали, також вибивши по одному оку. Позивача рішуче підтримував дуже впливовий член суду, брат якого входив до складу провінціального сіньцзянського уряду. Становище обвинувачених було дуже серйозним.
Ібрагім-бек, відомий як поборник справедливості, звертається до купця:
— А що коли у тебе око все-таки поправиться?
— Якщо моє око потім поправиться і буде бачити, — відповідає позивач, — нехай мені його тоді виколять.
Суд ухвалює рішення: підсудних закувати в кайдани і тримати під вартою три місяці. Якщо у позивача око за цей час остаточно осліпне, то обом обвинувачуваним виколоти по одному оку.
Треба, проте, відзначити, що, незважаючи на середньовічні методи адміністрування, Ібрагім-бек був людиною прогресивною. З вражаючою енергією він будував шляхи, мости і школи, організовував курси підготовки учителів і вів наполегливу боротьбу з найреакційнішими з мулл, які намагалися перешкодити проведенню шкільної реформи. Особливо шалено боролося з Ібрагім-беком духовенство через те, що той насаджував жіночі школи. Мули вперто поширювали чутки, що дівчаток відправлятимуть до Радянського Союзу і видаватимуть заміж «кяфірам» — людям, які не визнають ісламу. Перелякані батьки забирали дівчаток із шкіл, ховали їх або видавали наспіх заміж.
Але більшість населення Сіньцзяну вже тоді з симпатією ставилися до Радянського Союзу.
Я ніколи не забуду, як привітно зустрічали нас по дорозі селяни, як світилися доброю посмішкою їх обличчя, коли вони зверталися до нас словами: «уруська джолдош», «уруська товариш».
Пригадуючи тепер час нашого короткого перебування в Сіньцзяні, я мимоволі думаю про те нове і світле, що дала народам величезної країни народна влада.
Чанкайшістські поневолювачі викинуті за межі Китаю. Великий китайський народ взяв владу в свої руки. Майже одночасно стали господарями своєї великої і багатої землі численні народи Сіньцзяну. Через гори і пустині прийшли до них воїни Народно-визвольної армії і допомогли не тільки встановити народну владу, але
