Останній рейс «Сінтоку-мару» - Леонід Михайлович Тендюк

— Дамо їм останній шанс збагнути, що Японія була і є великою! — піднесено заявив Кокікі.

Шхуна в Абасірі простояла довго. Сьогодні, напередодні відплиття Кокікі, капітан, сіндо й боцман востаннє уточняли її маршрут.

— Ви підете на путину разом із кількома дрібними човнами-кавасакі, — випроставшись над кріслом, повідомив Кокікі. — Район лову — ось тут, — тицьнув пальцем на карту з позначками Курильських островів. — Біля Сімусіру, як показав попередній рейс, риба не ловиться, — хитро підморгнув він. — А тому попрямуєте вище — до Харумукотану й Парамусіро то[92]. Місця там рибні. Отож на вас чекає багатий улов. Кому з присутніх доводилося бувати на тих островах? — запитав.

Капітан змовчав, хоч і плавав там не раз. А боцман відразу озвався:

— На Харумукотані, біля мису Сунояма, там, де чорніють рештки айнського селища, одного разу наш сторожовик мало не загинув. Надто стрімливі течії, — додав він.

— Так, біля тамтешнього узбережжя течії, як і сулої[93], небезпечні, — знаюче мовив Кокікі. — Особливо це стосується крайнього південного мису Кудзіреїсі. Будьте обережні, Хасімото-сан, — звернувся він до капітана. Той на знак згоди кивнув головою.

— Синоптики, даючи довготривалий прогноз, запевнили, що умови для риболовлі сприятливі, — повідомив Кокікі. — Путину почніть біля Харумукотану. Крім човнів-кавасакі, туди вирушить ще кілька таких, як і «Сінтоку-мару», шхун. Ви од них не відставайте — в каламутній воді риба ловиться легше, — вирік він. — Але зрештою вам доведеться діяти наодинці.

Кокікі оголосив вироблений разом із майором Смітом маршрут для шхуни. Він повинен був пролягти вподовж острова Парамушир, з боку океану. Ліцензію на лов риби в радянській двохсотмильній економічній зоні японці отримали для кількох суден, в тому числі для «Сінтоку-мару», напередодні.

— Спробуйте, Хасімото-сан, якомога ближче підійти до берега. Риби там сила-силенна. Колись на тамтешньому мисі Томарі стояла наша радіостанція. Цікаво, чи й зараз вона є? — удаючи простака, мовив Кокікі. — Ну, та це між іншим. Головне, щоб був багатий улов. І пам'ятайте: води коло того мису небезпечні для судноплавства — скелі, острівець Камоме, а далі на північ, поблизу бухти Отомає — рифи. Ну, з богом! Японії потрібна риба, — додав він.

Коли всі піднялися, виходячи з кабінету, Кокікі звернувся до боцмана:

— Затримайтесь на хвилинку.

Настанови, які він дав, стосувалися справжньої мети плавання «Сінтоку-мару» біля північних Курил.

Прислів'я мовить: погана риба трапляється в кожному косяку. Отак і в тих, хто її ловить. Справжні трударі вирушають на чесну працю, жалюгідні нікчеми ганяються за сумнівною поживою.

Коли настає путина, над морем яскравіють огні, безліч вогнів, — ніби там, далеко від берега, де зібралися човни, рантом виростає казкове місто.

Серед того плавучого скопища загубилася нині й «Сінтоку-мару».

З Абасірі йшли разом, на невеликій відстані один від одного.

За флагмана був благенький човен-кавасакі. Він по самі борти низько сидів у воді, і люди на ньому, здавалося, ступають поверхнею моря.

Плямисте вітрило, з багряною кулею сонця посередині, нагадувало хвіст химери. Позаду, менш ніж за милю від правофлангового, бурунило слід кілька малотоннажних шхун.

Стрій замикав великий морозильний траулер.

Прилаштувавшись до кільватерної колони, «Сінтоку-мару» перевальцем простувала на північ.

Матроси майже не залишали палуби: під наглядом боцмана лагодили сіті, готували тару — довгі плетені кошики — для соління риби.

Мукудорі увесь час: був пригнічений, так ніби не міг вибратися з відомої лише йому безвиході.

Ішли океаном. Курильські острови лежали ліворуч, сповиті туманом.

Кавагуті, ненароком згадавши бога Компіра, покровителя моряків, вилаявся:

— Прокляття! Минули стільки суходолів і нічого не запеленгували.

Бо шлях риболовецької армади пролягав у нейтральних водах. А йому, затятому, хотілося ближче до берега — знову спровокувати острівні радіослужби.

Поки добиралися до Парамуширу, він кілька разів спускався в міждоння. Увімкнувши розміщену там апаратуру, намагався «вивудити» з ефіру що-небудь, варте уваги. Та на «гачок» ніщо не клювало. Берег мовчав, хоч ефір і був сповнений лементом. То між собою перемовлялися судна, які теж поспішали на лов.

Диктор Мамура з Саппоро[94] тоненьким голоском передавала прогноз погоди. Потім почалася музична програма.

Слухаючи пісні, що їх під акомпанемент цудзумі й сямісену[95] виконувала популярна співачка, Кавагуті з гіркотою подумав: він приречений невідь-скільки поневірятися в морі. А як було б добре сидіти зараз у затишному барі або сусії[96] й посмоктувати прохолодний коктейль чи духмяний чай!

Він часто відвідував один із таких ресторанів на березі Абасірігави. Там-таки йому і сяйнув задум — стати власником сусії. З тих пір безперестанку сушив голову над тим, де взяти грошей та як розбагатіти. Пропозиція Кокікі — вирушити в рейси на «Сінтоку-мару» — наближала колишнього самурая до омріяного.

Ось чому Кавагуті в морі, виконує (звичайно, за добру платню) доручення «державної» ваги.

Власне, заради наживи в рейс пішла більшість. Виняток хіба що матрос-моторист Міяма, людина, зневірена в справедливості на землі, ну та ще молодий Санкіті, якого дядько-капітан узяв, щоб той «скуштував» водохрещення: племінник недавно вступив в життя.Із сіндо боцман нарешті порозумівся: Кокікі радив не злити Мукудорі.