20 000 льє під водою - Жюль Верн

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Ілюстрації Ю. Чурсин

ік 1866 ознаменувався дивовижною подією, яку, імовірно пам’ятають ще багато хто. Мало того, що це незбагненне явище викликали усілякі чутки, які хвилювали жителів приморських міст і континентів, вони ще посіяли тривогу і серед моряків. Купці, судновласники, капітани суден, шкіпери як у Європі, так і в Америці, моряки військового флоту всіх країн, навіть уряди різних держав Старого і Нового Світу були стурбовані подією, що не піддавалася поясненню.

Річ у тім, що багато кораблів спостерігали в морі якийсь довгий (він ще й фосфоресціював), веретеноподібний предмет, який далеко перевершував кита як розмірами, так і швидкістю пересування.

Записи, зроблені в бортових журналах різних суден, дивовижно схожі в описах загадкової істоти або предмета, нечуваної швидкості і сили його рухів, а також особливостей його поводження. Якщо це було китоподібне, то, судячи з описів, воно перевершувало величиною всіх донині відомих у науці представників цього виду. Ні Кюв’є, ні Ласепед, ні Дюмеріль, ні Катрфаж не повірили б у існування такого феномена, не побачивши його на власні очі, вірніше, очима вчених.

Відкидаючи надто обережні оцінки, за якими пресловута істота мала не більше двохсот футів довжини, а також явні перебільшення, коли вона зображувалася якимось гігантом, — завширшки одну милю, завдовжки три милі! — усе-таки треба було припустити, дотримуючись золотої середини, що дивовижний звір, якщо тільки він існує, значно перевершував розміри, установлені сучасними зоологами.

Оскільки людина схильна вірити у всякі чудеса, то легко зрозуміти, як схвилювало уми це незвичайне явище. Дехто спробував було відхреститися від цієї історії як пустопорожніх домислів, але даремно! Тварина все-таки існувала; цей факт не підлягав ані найменшому сумніву.

Двадцятого липня 1866 року судно «Гавернор-Хігінсон» пароплавної компанії «Калькутта енд Бернах» зустріло величезну плавучу масу за п’ять миль від східних берегів Австралії. Капітан Бекер вирішив спершу, що він виявив не занесений на карти риф; він узявся було встановлювати його координати, але тут із надр цієї темної маси раптом вирвалися два фонтани води і зі свистом злетіли в повітря футів на півтораста. Що за притичина? Підводний риф, із виверженням гейзерів? Або ж просто-напросто який-небудь морський ссавець, що викидав з ніздрів разом із повітрям фонтани води?

Двадцять третього липня того ж таки року подібне явище спостерігалося у водах Тихого океану з пароплава «Кристобал-Колоп», що належав Тихоокеанській Вест-Індській пароплавній компанії. Де це чувано, щоб яке-небудь китоподібне здатне було пересуватися з такою надприродною швидкістю? Протягом трьох днів два пароплави — «Гавернор-Хігінсон» і «Кристобал Колон» — зустріли його в двох точках земної кулі на відстані одна від одної більше ніж сімсот морських льє[1]!

П’ятнадцять днів потому, за дві тисячі льє від вищезгаданого місця, пароплави «Гельвеція», Національної пароплавної компанії, і «Шанон», пароплавної компанії «Роял-Мейл», котрі йшли контр-галсом, зустрілись у Атлантичному океані на шляху між Америкою і Європою, виявили морське чудовисько під 42°15΄ північної широти і 60°35΄ довготи, на захід від Грінвічського меридіана. При обопільному спостереженні установили на око, що в довжину ссавець сягає щонайменше трьохсот п’ятдесяти англійських футів[2]. Вони виходили з тих міркувань, що «Шанон» і «Гельвеція» були менші од тварини, хоча обидва мали по сто метрів від форштевня[3] до ахтерштевня[4]. Але найбільші кити, котрі водяться в районі Алеутських островів, і ті не перевищували п’ятдесяти шести метрів завдовжки, — якщо взагалі досягали подібних розмірів!

Ці повідомлення, Що надійшли одне за одним, нові повідомлення з борту трансатлантичного пароплава «Перер», зіткнення чудовиська із судном «Етна», акт, складений офіцерами французького фрегата «Нормандія», і докладний звіт, що надійшов від коммодора Фітц-Джеймса з борту «Лорд-Кляйда», — усе це неабияк стривожило суспільну думку. У