Алхімія слова - Ян Парандовський
Ніщо так не дивувало греків, як те, що в єгиптян небо було жінкою, а земля чоловіком. Одночасно в тривалих і важких переселеннях, нашестях і завоюваннях мови приймали в себе чужі елементи, в інших умовах мінялися звичаї, позначалися вплив клімату, якість грунту, форми побуту. Особливості мови — наголос, придих — залежали від змішування різних етнічних груп.
Цілі народи, цілі культури переставали існувати, лишаючи після себе тільки жменьку слів — гіацинт і м’ята зберегли вірність своїм першим садоводам з егейської епохи, які їх так назвали.
Від самого початку слово було знаряддям людської діяльності і водночас чимось таємничим, що вимагало пієтету й обережності. Завжди існували слова священні й прокляття, яких не можна було вимовляти. Існували заборони для деяких суспільних груп, професій. У карібів дотримання святості слова зайшло так далеко, що по–карібському можуть розмовляти лише чоловіки, а жінки користуються іншою мовою — аравакською.
Магічна сила слова полягає в його здатності викликати уяву, образи. Воно невидимий представник речей, що сприймаються п’ятьма відчуттями. За його заклинанням з’являються люди, предмети далекі чи такі, що не існують зовсім. А близькі й присутні стають по–справжньому реальними, лише отримавши назву. Адам тільки тоді став володарем світу, довіреного йому Богом, коли кожну річ позначив особливою назвою. Нехай то буде рослина, комаха чи птах, однак, поки ми не дізнаємось, як вони називаються, це всього лише невизначена часточка світу рослин, комах, птахів. Лише в убогому й легковажному жаргоні сучасних міщан невизначене «це» виручає з незнання предметів; тільки ці люди вміють жити серед речей без назв і спокійно дивитись на «дерево», «кущ» або «злаки». Народ не терпить предметів, відірваних від дійсності, тому мимоволі він живе не серед дерев, а серед дубів, буків, беріз, а злаки мають бути або житом, або пшеницею. Плуг складається з кількох частин, і назва кожної звучить, як ім’я доброго демона.
Нам нічого невідомо про джерела людської мови; невідомо, коли і як з вигуків в афекті, з наслідуванням голосів птахів і тварин, із складів, що якось пояснюють часточки дійсності, виникла мова і в устах шаманів, чаклунів, племінних вождів, мудреців почала долати свою немічність, і невідомо, коли окрилила її перша проспівана пісня. Коли ж ми із здивуванням розглядаємо наскельний живопис палеоліту, де майстерні художники в пітьмі, ледь освітленій смолоскипами, полишали на стінах зображення мамонтів і буйволів, коли ми вдумуємось у розташування і обладнання цих печер, виявляємо їх схожість із замкнутими святилищами, ми не можемо не згадати про слово, не можемо не допустити, що все, що тут відбувалось, якимось чином мало бути пов’язане із словом. Немає сумніву: ці печери чули закляття, поклики, молитви й пісні.
Проте є й інші малюнки з тієї ж епохи, і на них видно людські постаті, закарбовані в русі, в жесті, в позі, нерідко кумедні. І вони теж не могли бути створені істотами німими чи здатними тільки на безглузде бурмотіння. Початок магії слова, яка творить образи, таїться десь тут. Мистецтво відтворення власних переживань, здатність викликати у слухачів відчуття жаху, сльози або сміх виявлялась у розповідях про різного роду пригоди на війні і наколюванні, про сни й видіння, слову сприяли жести, рухи всього тіла, пантоміма відшкодовувала брак слів і фраз, бувало, що жар душі, розпаленої власним пориванням і захватом слухачів приводив до народження нових звукових форм або до злиття старих у ще небувалі, осяйні поєднання.
У грецькій міфології завдяки одному з чудес фантазії, яких там багато, матір’ю муз стає Мнемозіна — Пам’ять. Пам’ять — велика творча сила, і людині, приреченій жити в плинності миттєвих і неповторних явищ, вона дається при народженні. Рука, що хапається за кремінь, аби вирізати ним на стіні контури звірів, пальці, червоні від охри, що заповнюють ці контури кольором, який копіює життя, чинили дивовижну річ: вони наділяли безсмертям безсловесних друзів людини — тварин, приречених на вимирання. Первісна людина — митець епохи неоліту — робила те саме, що тепер робить її далекий нащадок — художник слова, форм чи барв, які забезпечують існування усьому приреченому на зникнення, обидва вони служать пам’яті життя.
З допомогою слова людина оволоділа простором і часом. Слово виділяло предмети з хаосу явищ, давало їм форму й забарвлення, наближало або віддаляло, вимірювало. В ньому відбиті події, хвилини, години, роки, час теперішній, минулий і майбутній.
Але саме слово — миттєвий звук, ледь вимовлений, тут‑таки зникало, і, щоб повернути його знову, треба було повторити, якщо ж людські вуста мовчали, ніщо не могло викликати його з небуття. Поза мовцем воно не існувало, а єдиний простір, який воно могло подолати, перебував у межах почутого людського голосу. За цими межами воно прозвучало б як «голос волаючого в пустелі».
Перехід від слова мовленого до слова писаного був новою ерою в історії людини. До того як навчитися втримувати слово — безформний і невидимий звук, — люди навчились утримувати речі і явища в зображеннях. Містерію увічнення минущого і відбито в наскельному живописі. Але в тих печерах відбувалася ще одна містерія, і в її таємниці ми не посвячені: містерія висловлювання і увічнення думки, певної ідеї, релігійної або магічної, що надає зміст, одухотвореність і надприродну силу зображенням на стінах.
Легко здогадатися, що існували ще й іншого роду малюнки, які не збереглися, бо були виконані на такому нетривкому матеріалі, як листок, дерево, кістка, а призначення цих малюнків — передавати думку на відстані. «Скіфи, — оповідає Геродот, — надіслали царю Дарію «листа» із зображенням птаха, миші, жаби й п’яти стріл, що означало: якщо перси не вміють літати як птахи, ховатись у землі як миші, перескакувати через болота як жаби, то скіфи переб’ють їх своїми стрілами». Деякі первісні племена й дотепер застосовують такого роду шаради для передачі відомостей на відстані. Вживають з цією метою і інші засоби: шнур, зв’язаний у гудзі, або палицю з певним числом зарубок.
Усі ці відкриття і хитрощі, які здійснювалися в різних частинах світу і в різні епохи, виражали наполегливе прагнення створити щось таке, що увічнювало б думку й робило зрозумілими символи, які її відтворюють. Деякі найдавніші осередки культури, такі, як Шумер, Єгипет, Егея, Китай, створили
