Алхімія слова - Ян Парандовський
Бувають серед письменників і наркомани. Морфій, кокаїн, опіум, пейотль спочатку збуджували їхню цікавість, потім ставали необхідними для піднесення духу, екзальтації, створення поетичних видінь, сліпучих барв і блиску. Хоча до списку наркоманів внесено імена Бодлера і Квінсі, а нині Олдос Хакслі виступає апостолом мескаліну — алкалоїду пейотля — і бачить у ньому шлях до нових видінь, до нових ідей і до нових горизонтів, усе‑таки в цей отруєний потойбічний світ передусім прагнуть особистості слабкі, з плутаниною в голові, з розхитаною нервовою системою, з виснаженою уявою або ж суб’єкти декадентського типу, які живуть у твердій певності, що належать до останнього покоління людства. Немислимо уявити серед наркоманів письменників на зразок Софокла, Шекспіра, Гете — такі натури не захочуть себе одурманювати заради придбання фальшивих, крадених видінь і відчуттів, вони ніколи б не пожертвували повнотою і ясністю розуму, бо ж з нього черпають усе найкраще, дійсність має для них таку цінність, таку чарівність, що навіть те, що доводиться з неї віддавати годинам сну, видається їм прикрою втратою.
Важко знайти письменника без дивацтв і уподобань. Під час роботи, коли потрібна увага, свіжість думки, пам’яті, корисне все, що може їх зміцнити. Шіллер, працюючи, тримав ноги в холодній воді, а Бальзак нібито іноді працював босоніж, стоячи на кам’яній підлозі; Байрон вживав лауда–нум, Прус нюхав міцні парфуми, Якобсен — гіацинти, хтось іще — гнилі яблука. Ібсен, котрий, до речі сказати, не нехтував чарку, під час роботи шматував непотрібні папери й газети. Руссо збуджував свою думку, стоячи на сонці з непокритою головою, а Боссюе працював, сидячи в холодній кімнаті й закутавши голову в хутра. Всі ці прийоми кожному підказав власний інстинкт, і, на думку фізіологів, усі вони викликають потужний приплив крові до голови, що необхідно при творчій роботі. Якщо це справді так, то найліпше чинив Мільтон, тому що диктував, лежачи на низькій софі і звісивши голову майже до підлоги.
Каву відкрили коптські ченці. Певної пори їм належало протягом сорока годин поспіль читати молитви, вони боролися зі сном, проте часто–густо перемога була не на їхньому боці. Аж одного разу котрийсь із ченців звернув увагу на те, що кози, які об’їдали плоди невідомих кущів, виявляють незвичайну жвавість. Почали збирати ці ягоди, гризти їх, підсмажувати, врешті, пити настояний на них відвар. Це була кава. Араби кепкують з цієї історії, батьківщиною кави вони вважають Йємен. Спершу каві довелося витримати сильне гоніння з боку мусульманства. Та незабаром до неї вияьлено терпимість, а ще пізніше вона здобула фанатичних прихильників. До Європи кава потрапила досить пізно. У турецькому таборі під Віднем якийсь Кульчицький, солдат польського короля Яна Собеського, знайшов кілька мішків кави й заснував у Відні першу в Європі кав’ярню. Донині там відзначається ця знаменна дата. Одначе шляхетським піднебінням кава не припала до смаку. Анджей Морштин, перший, хто в польській літературі згадав про каву, говорить про неї з відразою:
На Мальті ми, пригадую, покуштували кави — Паші Мурат і Мустафа її п’ють для забави, Як і всі турки… Нам же без бридоти Не личить цю отруту навіть нести біля рота, Щоб не поганити весь християнський рід. Замовимо щось ліпше на обід!Мало минути сто років, перш ніж вийшла книжка під назвою «Pragmatographia de legitimo usu турецької амброзії, тобто опис правильного вживання турецької кави». І ось уже Чарториський пише комедію під назвою «Кава», і вже діють «кафехаузи» за Залізною брамою, а Йоганн Себастьян Бах складає на честь кави кантату. Варто прочитати, що писали про каву люди XVII століття — Вольтер, Дідро, Руссо, Мармонтель, Лесаж, Грімм — завсідники кав’ярні «Режанс», яка після них приймала в себе ще багато поколінь літераторів і існує понині. Коли на столах письменників запарували перші чашки кави, бракувало слів, щоб висловити захват перед дивовижними якостями напою. Кава давала насолоду, звеселяла, збуджувала дух, тамувала біль. Згодом Мішле оспівав великий і благодійний переворот: «Кава повалила шинки, ганебні шинки, де за царювання Людовіка XIV серед винних бочок і вуличних дівок шаленіла молодь… Відтоді як з’явилася кава, менше лунало по ночах п’яних пісень, менше чоловіків лежало у вуличних канавах. Міцна кава із Сан–Домінго, яку пили Бюффон, Дідро, Руссо, додавала ще більше жару душам і без того гарячим, і в цьому темному напої вже виблискували вогні 89–го року».
Цю ж таки каву прихильники Французької революції пили по всій Європі. У Веймарі в домі Шіллера з благоговінням зберігають чашку, в якій дружина поета подавала «чудесний дар Аравії щасливої». Бальзак творив лише завдяки каві, в його стилі відчувається збуджувальна дія цього напою. І про Бальзака було сказано: прожив п’ятдесятьма тисячами чашок кави й помер від п’ятдесяти тисяч чашок кави. Здається, що ці цифри трохи занижені.
По двох століттях повсюдного вжитку, увійшовши в звичай, кава дещо втратила від початкової слави, але свої чудові якості зберегла. Навіть вино не може з нею суперничати. Кава не стає між нашою думкою і дійсністю, не порушує механізму нашої уяви, не ошукує наших відчуттів. Вона лишає нам цілковиту незалежність, тільки посилює витривалість при напруженні думки, а думка під її дією стає легкою, її ніщо не зв’язує, кава знімає втому і все, що та з собою приносить: апатію, сумніви в своїх силах, прикрощі з приводу очікуваних перешкод і труднощів. Декотрі мають такий же ефект від чаю.
Чай привіз до Європи в 1610 році корабель голландської ост-індської компанії, і протягом життя одного покоління він завоював майже весь континент. Джозеф Аддісон і Ричард Стіль подбали про його славу в літературних колах Англії. Чарлз Лемб обожнював чай, немов справжній китаєць. У Китаї чай ввійшов у поезію вже у восьмому столітті й відтоді лишився одним з найдивовижніших джерел поетичного
