Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Наука, Освіта » Алхімія слова - Ян Парандовський

Алхімія слова - Ян Парандовський

Читаємо онлайн Алхімія слова - Ян Парандовський
натхнення. У Китаї та в Японії він є чимось більшим, ніж напій, він символ, довкола якого створено традицію, встановилися звичаї, чаю приписують вплив на естетику й на етику. Поет Лу Ю склав тритомну «Святу книгу чаю» — повний кодекс заварювання і вживання, де бачимо ту ж гармонію і порядок, що панують у Всесвіті. Кава і чай поділили між собою світ: Китай, Японія, Індія, Росія — це оплот чаю, а на Заході вірність йому зберегла лише Англія. Кава ж панує на Близькому Сході, в усій Західній Європі, в обох Америках, у мусульманській частині Азії, в Африці.

Ось уже півтора століття, як тютюн став незамінним супутником письменника у його роботі, що дало привід одному пуританському критикові в Англії висловити підозру, чи не в цьому криється причина поступового зникнення геніїв. В його звинуваченні ожили прокляття, що падали на тютюн ще двісті років тому, а вперше прозвучали наприкінці XVI століття, коли він тільки починав поширюватись у Європі. Його піддавали анафемі папи; проповідники погрожували усім, хто «смокче смердюче диявольське зілля», пеклом, де вони будуть кіптюжитись у тютюновому диму; указами королів та парламентів накладалися суворі заборони, визначалися міри покарання: затяжка з люльки чи заправка в ніздрі пучки тютюну могли людині дорого обійтися.

Особливо літературі не провіщала нічого путнього заморська трава:

Людський мозок ти псуєш, Жити добре не даєш, Лиш примари насилаєш, Розум димом застилаєш, —

лаялась горілка у поемі «Суперечка тютюну з горілкою», виданій 1636 року. А Зиморович навіть з тютюнового диму звив порівняння:

Досить димом тютюновим мозок отруїти, Зразу станеш, мов дурний і несамовитий…

Ще в XIX столітті тютюн викликав огиду: Гете терпіти його не міг у своєму оточенні, Бальзак виголошував проти нього гучні промови. В цьому неабияк бував винен і сам тютюн — іноді він виявлявся і справді нестерпним. Особливо різні «місцеві» тютюни, бозна–яких гатунків і невміло оброблені, викликали суворий осуд, а письменники примушували палити цю гидоту своїх персонажів, які стояли на найнижчих щаблях суспільної драбини: відставних солдатів, розсильних, конюхів, що не заважало їм самим вступати тим часом в оборудки з контрабандистами. Міцкевич, який звик до куріння, вже не міг обходитися без чубука і благав приятелів дістати йому турецького тютюну.

У той час як у Круассе Гюстав Флобер, наче паша, огортав себе клубами диму, палячи люльку, Жорж Санд у Ноані вражала всю округу своєю сигарою. Так емансиповані жінки зробили з тютюну ще один символ своєї незалежності. З тією ж метою палила сигари і наша Жмиховська. А хто з письменників нюхав тютюн? З соромом зізнаюсь, що не знаю. Можливо, поети станіславської епохи, оскільки король Станіслав роздавав праворуч і ліворуч гарні табакерки на зразок тієї, що в «Пані Тадеуші» успадкував від батька Підкоморій, можливо, Олександр Фредро, старий вояк Наполеона, — у таких, як він, нюхальний тютюн був у пошані.

Наш час лишив уже далеко позаду суперечки й перемови про тютюн, і нині цей останній наповнює своїм димом робочий кабінет майже кожного письменника. Люлька в зубах або сигарета, з недбалою витонченістю затиснута між вказівним та середнім пальцями, належить до улюблених атрибутів в іконографії письменників, що поширювалася з допомогою фотографій, карикатур, кінофільмів. У французів часто зустрічаються зображення письменників з половиною сигарети в куточку рота й стрічечкою диму, який примушує примружувати очі, від чого обличчя складається в гримасу, іноді іронічну, іноді скорботну. Так полюбляють зніматися запеклі курці. Про декотрих із них ходять легенди, як, скажімо, про Поля Валері, що лякав своїх слуг густими клубами диму, які випливали з–під дверей його кабінету, або про Леона Поля Фарга, якого ніхто ніколи не бачив без сигарети.

У царстві тютюну дві великі династії борються між собою за першість: тютюн турецький і вірджинський. Останній підкорив англосаксів, а перший — Європейський континент і узбережжя Середземного моря. Тільки французи всупереч усякій очевидності розхвалюють свій tabac noir — чорний тютюн і нічого не визнають, крім своїх «капоралів». Куртелін, зацікавившись гумором англійців, подолав властиву йому відразу до подорожей і вирушив у Лондон, збираючись пробути там місяць. Виїхав він рано–вранці, а ввечері вже сидів у своїй кав’ярні за партією в доміно. «Жахливе місто, — пояснював він своє швидке повернення здивованим друзям, — уявіть собі, там неможливо дістати «капоралів»!» Так Куртелінові не довелося ознайомитися з англійським гумором і освіжити ним свої комедії.

Тютюн став одним з наймогутніших демонів у житті письменника. Хто раз йому віддався, вже не зможе написати жодної фрази, якщо не затягнеться димом, якщо немає під рукою тютюну й сірників. І, як кожний демон, тютюн діє таємниче, вміє добре панувати в наших думках — ніхто не буде заперечувати, що саме в блакитних змійках тютюнового диму приходили до нього жадані слова, яких він марно очікував у суворій чистоті легенів і повітря.

Одначе найсильнішим наркотиком є все‑таки захоплююча тема, бурхлива думка, розпалена уява — стан найвищого творчого піднесення, коли здається, ніби виходиш з підземелля на сліпуче яскраве світло, зіткане із самих несподіванок і водночас таке знайоме, неначе воно було створене давним–давно спеціально для нас і лише очікувало, щоб постати перед нами.

Слово

Слово — велика таємниця. Всі релігії вважали здатність мови в усьому потенційному багатстві звуків, форм, правил даром божим, що його одержує людина разом з життям. Народи змагались один з одним за право вважати себе спадкоємцями першої людської мови, кожен наводив свої докази, часом вдаючись до дуже примітивних, — про один з них розповідає Геродот в оповіді про дітей, які виросли оддалік від людей. Єврейська мова протягом багатьох століть, зловживаючи авторитетом книг Мойсея, нав’язала решті народів переконання, нібито саме нею були вимовлені перші слова при створенні світу і що нею нарекла людина все суще: «А ім’я, дане Адамом кожній тварині, є її правильне ім’я».

Ми

Відгуки про книгу Алхімія слова - Ян Парандовський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: