Алхімія слова - Ян Парандовський
Якщо жалі, нарікання, скарги письменників доводиться чути рідше, ніж можна було чекати, то це тому, що багато хто утримувався від зізнань, і лише іноді необережне слово виказує таємниці їхніх прикростей. Письменники мовчать з гордості чи сором’язливості або ж з інших причин. В епохи, коли поета зобов’язувало натхнення, вони воліли мовчати про таємниці своєї творчості. Але за темпераментом цих мовчунів, за обставинами їхнього життя, за характером творчості, за рукописами, чернетками, посмертними паперами можна одержати чітке уявлення про бурі, які вирували під маскою стриманості і спокою.
Звісно, змагання, щоденна боротьба, очманіння від, годин роботи — все це зовсім не правило. І не завжди навіть дуже плідний письменник є невільником пера. Герберт Спенсер ніколи не працював більше двох годин на день. Арнольд Беннет призначав собі таку ж скромну міру часу й ніколи її не переступав: вставав з‑за робочого столу, навіть не дописавши початої фрази. Жорж Санд щодня працювала до одинадцятої години вечора, і якщо о пів на одинадцяту вона закінчувала роман, то тут‑таки брала чистий аркуш паперу і починала новий. Писала свої романи, немов церувала панчохи. Легко собі уявити, як на це дивився Мюссе, коли його перестало засліплювати кохання, — Мюссе, який, бачачи перо, тікав геть, гнаний страхом і ненавистю… Дисципліна праці завжди була для письменника благословінням. Скільки сил зберігається, якщо в певні години сідаєш за робочий стіл! Байдуже, чи відбувається це рано–вранці, як у Поля Валері, що прокидався о четвертій годині, і Ламартіна, що вставав о п’ятій, чи ж по обіді, увечері, нехай навіть уночі, що особливо до вподоби багатьом письменникам, чиї нерви тільки проти ночі розслаблялися. Було б помилкою вважати, що це тільки наш час привчив письменників працювати ночами. Vigiliae noctae — нічні пильнування, як рефрен, повторюються в житті дуже багатьох письменників. Арістотель міг би бути патроном цих учених сов, а Платон — свіжий, мов квітка — покровителем тих, хто творив удень.
Бюффон, Гете, Вальтер Скотт, Віктор Гюго, Бодлер, Флобер сідали за роботу з пунктуальністю чиновників, а якщо перелічувати всіх, хто мав звичку чинити, як вони, то в списку опинилася б більшість відомих письменників. Проте майже ніхто з них із цього не починав. Дисципліна праці виробляється поступово і остаточно закріплюється в період зрілості письменника, коли він встигає пересвідчитись, що шедеври виникають не з ласки щасливого випадку, а завдяки терпінню і наполегливості. Кожен видатний твір літератури замикає собою довгу низку подоланих труднощів.
Одначе що ж робити, якщо в призначений для творчості час не з’являється жодна думка, якщо немає ні сил, ні бажання працювати? «Сидіти». — відповідає Метерлінк, який незмінно відсиджував за письмовим столом свої три ранкові години, нехай навіть не роблячи нічого, тільки покурюючи люльку. «А я, — міг би про себе сказати Готьє, — сідаю, беру аркуш чистого паперу й пишу на ньому першу фразу. У моїх фразах я впевнений: кожна з них, мов кицька, впаде на всі чотири лапи, а слідом за першою підуть і інші». Зустрічаються особливі письменницькі темпераменти, поривчасті й ейфоричні, з них слова б’ють швидко й радісно. На жаль, і в них це творче свято виявляється затьмареним, коли вони холодно й розважливо перечитають рукопис, а якщо й після цього їхні веселощі не потьмяніють, врешті їм доведеться за некритичне ставлення до своєї роботи розплатитися добрим іменем.
Не слід думати, ніби письменники, які працюють у певний час доби, дотримуються розкладу на зразок чиновника, який, глянувши на годинник, зачиняє віконце, не вислуховує більше тих, хто до нього ще рветься, і перестає думати про справи, ховаючи їх у шухляду стола разом з прес–пап’є і нарукавниками. Не буває в добі такої години, коли б навіть найлегковажніший письменник відмовився прийняти своїх клієнтів: слова, образи, персонажі. Не може бути й мови про те, щоб він відірвався від роботи, коли вона йде успішно чи коли слід подолати перешкоду, — уникати її було б малодушністю. Письменник встає з‑за столу і знову за нього сідає, відкладає всі інші заняття, замикається вдома, шукає самотності, гасить світло і знову його запалює, не спить, прокидається серед ночі, встає до світу — ладен порушити весь свій бездоганний порядок, щоб відновити його завтра, після того як криза мине.
Буває так, буває інакше — не в тім суть. Методів роботи стільки, скільки є на світі письменників, і важко знайти двох, що працюють зовсім однаково, хіба що безнадійних нездар, єдине, що має значення, — це сама робота, творче зусилля, про що читач, беручи в руки готову книжку, як правило, й не думає. Погано, що про це не думають і багато молодих, котрі вирішили присвятити себе літературній творчості: їм уявляється, ніби вона уквітчана лише трояндами й зіткана з блакитних хвиль. Розчарування не забариться, воно примушує слабких здатися, а сильних — прийняти троянди разом з тернами. Молодий Мопассан підглянув одного разу Флобера за роботою, і це видовище стало для нього приголомшливим уроком. Він бачив обличчя, багрове від припливу крові, бачив похмурий погляд, спрямований на рукопис; здавалося, цей напружений погляд перебирає слова і фрази з настороженістю мисливця, що зачаївся в засаді, затримуючись на кожній літері, немовби досліджуючи її форму, її обриси. А потім бачив, як рука береться за перо й починає писати — дуже повільно. Флобер раз у раз зупинявся, закреслював, вписував, знову закреслював і Знову вписував слова, рядки — вгорі, збоку, впоперек. Сопів, як дроворуб. Щоки набрякли, на скронях здувалися жили, видовжувалася шия, відчувалося, що мускулатура всього тіла напружена — старий лев вів відчайдушну боротьбу з думкою і словом.
Описане тут видовище стосується вже не психології, а фізіології творчості. Під такою назвою можна було б написати великий і дуже цікавий трактат. Але він не вмістився б у рамки нашої книжки. І все‑таки не можна в ній геть змовчати про явища, які мають, безперечно, іноді вирішальний вплив на творчий процес.
Фізичні недуги, так само як і прекрасне здоров’я, не тільки знижують чи посилюють працездатність, але вони формують і темперамент письменника, його
