Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Свого часу археологів вразила досконалість (та кількість) знайденого під час розкопок поселень і могильників гончарного посуду черняхівської культури. Він був виготовлений на швидкому гончарному крузі, обпалений у двоярусних горнах. Джерела технологічного прориву було знайдено без особливих зусиль: у традиціях провінційного римського ремесла. Одначе гончарна справа не єдиний приклад. У краї розвертається широке виробництво виробів зі скла, ювелірних прикрас, спостерігається повсюдний підйом металургії та обробки металу, зокрема й виготовлення якісної зброї.

Зростає кількість поселень черняхівської культури, яких на території України відкрито вже кілька тисяч. Деякі з них вражають своїми масштабами. Відомо чимало селищ, що тягнуться на 8–10 км уздовж невеликих річок, а то й струмків. За оцінками фахівців, рахунок населення в Краї тоді чи не вперше пішов на мільйони. Хоча «титульною» нацією того часу можна вважати готів, це не повинно вводити в оману. Найбільш імовірною моделлю суспільства уявляються багатонаціональні поселення хліборобів та ремісників, які об’єднали представників різних племен і народів. Тут, окрім готів, були присутні представники різних племен: слов’ян, сарматів, фракійців, а також нащадки скіфів і еллінів, колишніх підданих Імперії, що була краєм так само багатонаціональним.

Починає складатися нова спільність. Вражає не лише її етнічне різноманіття, а й грамотність. Від Волині до Криму є знахідки кераміки з написами виконаними латиною, грецькими літерами і навіть готськими рунами. Поряд зустрічаються і сарматські тамги. Цілком імовірно, що жителі багатьох, особливо торгових поселень, володіли чотирма – п’ятьма мовами й навіть уміли писати деякими з них. Про різноплемінний склад мешканців поселень черняхівської культури IV ст. свідчать наявність різноманітної ліпної кераміки поряд із гончарною та розмаїтість типів житлових будівель — від «довгих будинків» до напівземлянок із пічками-кам’янками.

У цій ситуації формуються нові типи культур, що є своєрідним сплавом досвіду попередників. Те саме відбувається на ниві мов. Досить сказати, що такі споконвіку, здавалося б, слов’янські слова, як «князь» (kunnigs), «казан» (katils), «стекло» (stikls), «полк» (fulk), «плуг» (ploga), «буква» (boka), «меч» (mekeis), «шолом» (hilms), «виноград» (weina-gards) і навіть «хліб» (hlaifs), мають готське походження.

Утім правлінню готів до ідилії та ідеалів партнерського суспільства було далеко. Наочним і повчальним прикладом може бути історія іншого готського слова. У середні віки ім’я «Ганза» носив багатющий трансєвропейський торговельний союз міст, а за тисячу років до того так називали... військовий загін. Цікаво, що у польській мові збереглося дієслово «ганзити», що означає «грабувати».

Численні поселення готів просунулися на схід аж до нинішньої Харківщини та у Приазов’я. На північ вони піднялися по Дніпру, витиснувши із частини Київщини племена київської культури, у якій нині вбачають предків слов’ян. Просування це не було мирним.

І все-таки в нових умовах виявилося, що торгувати простим людям явно набагато вигідніше, ніж воювати. Принаймні з римлянами. Готи, а також їх союзники й піддані, точнісінько так само, як до них скіфи та сармати, вже не могли обійтися без всіх корисних і потрібних товарів римського світу — вина, тканин, прикрас. Думають, що великий король Ерманаріх впритул зайнявся розширенням меж своєї держави на схід і на північ не стільки з метою підкорити сусідні племена, скільки в прагненні контролювати торговельні шляхи.

Значення торгівлі для «варварів» добре розуміли у Римі, а тим більше у провінціях. Як покарання за набіги намісники останніх почали застосовувати ембарго на торгівлю. Ефект перевершив всі очікування: готська влада чи не добровільно стала гарантом спокою на кордонах із провінціями.

Одним з наслідків успішної торгівлі стала поява в Краї величезної кількості римських монет[79]. Денарії та інша продукція римських монетних дворів у наших далеких предків на ту пору були не менш популярні, аніж нині євро або долари США. Причому населення готського королівства вимагало в оплату за товари та послуги справні срібні монети часів Траяна і Марка Аврелія, а не сумнівні гроші нових, «солдатських» імператорів. Це уподобання підтверджується численними скарбами римської «валюти», знайденими в Україні. Монетне срібло також правило за сировину для виробництва ювелірних прикрас місцевими майстрами. Адже інших джерел срібла у ««варварів» » тоді не було. Цікаво, що саме у ті роки Рим переходить від карбування срібла до золотих монет, більш відповідних потребам найбагатшої та, як і раніше, наймогутнішої держави Європи.

Мабуть не випадково, що саме на ці «золоті роки» припало перенесення столиці Імперії на місце давнього еллінського міста Візантія, перейменованого на Константинополь (офіційно — 330 р.). Правлячий імператор був впевнений, що на сході великої держави ситуація більш спокійна та стабільна, ніж у Римі. І це незважаючи на низку війн, що прокотилися цими землями усього за півстоліття до урочистого перенесення столиці! Пам’ятаючи про бурхливе минуле, імператор наказав ґрунтовно укріпити місто. Константин Великий, варто нагадати, теж цілком заслужив (на полі бою) почесні звання «готський» і «сарматський», після чого правителі грейтунгів і тервінгів, а також аланів були змушені відправити своїх синів у нову столицю, як заручників.

Тут спадкоємці кращих родів Готії мали всі можливості переконатися у величі імперії ромеїв. Один із них, син короля Аріаріха, настільки перейнявся побаченим, що взяв із власного сина страшну клятву: ніколи (!) не ступати на землі імперії. І син цю клятву дотримав. Готи стають християнами, а висвячений на єпископа гот Ульфіла[80] переклав мовою свого народу Біблію. Для цього йому довелося розробити особливий алфавіт, що мав прийти на заміну давнім поганським рунам. Здавалося, на землі нарешті встановилися мир і благодать, а «варвари» відтепер будуть жити з римлянами у мирі та навіть духовному єднанні.

Таємнича столиця готської імперії

Дніпро також відіграв важливу роль у історії готів і став для цього народу прямо таки легендарною рікою. Адже саме на його берегах, як вважають, розташовувалася столиця найвеличнішого з готських королів — Ерманаріха (Германаріха). Це місто називали Данпрастадір (або Дампстадір). У давніх сагах навіть зазначено точне розташування міста: у «землі Архейм» (останнє можна перекласти, як «річкова місцевість»). Як додатковий орієнтир саги називають ще й «ліс Мюрквід», одначе це у пошуках також особливо не допомагає. Тому не слід дивуватися, що дотепер Данпрастадір археологами так і не знайдено.

Утім ідеї стосовно того, де це місто варто пошукати, висловлювалися неодноразово. З-поміж таких місць називали Київ, острів Хортицю й навіть Кам’янське городище (нижче сучасного Запоріжжя). Однак у Києві третім століттям можна датувати хіба що знахідки скарбів римських монет та інших речей, причому в кількості, яка не тягне на сліди не те що столиці, а пересічного черняхівського поселення. На Кам’янському ж городищі після багатьох сезонів досліджень слідів готського міста на разі так і не було виявлено. Обмаль також і знахідок, які можна було б пов’язати з перебуванням готів і на Хортиці. Щоправда, знайдено деякі їхні сліди на кількох городищах Дніпровської Скіфії, але жодне із них за розмірами та багатством не може всерйоз претендувати на право іменуватися багатим стольним градом Данпрастадіром великого короля Ерманаріха.

Останнім часом на підставі даних археологічних досліджень висловлено