Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко

Тисячу років тому пам’ять про ті часи ще жила на півночі Європи. Землі Русі там називали «Гардарікі», країна міст. Однак назва ця для мешканців півночі мала досить довгу історію, яка сягала глибини кількох століть. Так-от, у цих переказах фігурують конунги (саме так — у множині!) — конунги Гардаріки. Вони-то воюють з гунами, то на чолі гуннського війська (чи разом із ним) вирушають у походи землями Європи, воюють між собою, одружуються з красунями, у вільний від війни час шукають скарби та зачаровані мечі під курганами, у яких поховані давні чарівники та королі. І так кількасот років! Що у цих легендах відповідає реальним подіям, а що ні — сперечаються досі. Але з одним згодні всі — вони не могли виникнути на порожньому місці, самі по собі. Як кажуть в таких випадках — щось та мало бути.

Археологія виявилася здатною не лише здобути матеріальні сліди багатьох відомих із писаної історії звершень та подій, а й чимало подробиць, які сучасникам здавалися несуттєвими або гідними радше забуття, аніж вічної пам’яті. Завдяки триваючим розкопкам історичне полотно тої епохи оновлюється досить інтенсивно, а часом і зовсім непередбачувано.

Давні конунги Гардарікі

У переліку конунгів Гардарикі згадані такі, що жили в часи Атлі — тобто правителя гуннів Аттіли. Їх країну, відому під назвами «Готаланд» та «Гардарикі» розділяв, як оповідають давні легенди, «ліс Мюрквід» (тобто Чорний Ліс). На мапах України, складених у XVII ст., ліс із такою назвою можна знайти у її центральній частині. Він відділяє лісостепові райони від степових, де у IV–V ст. якраз і кочували гунни. Тобто саме цей Чорний Ліс цілком міг бути тією самою межею між «Готаландом» та «Гунналандом», про яку йдеться у сагах. На північ від нього археологами виявлено сотні поселень і некрополів тих часів. Усі вони належать до черняхівської культури, яку дослідники нині пов’язують із готами. У ІІІ–IV ст. це насправді була як на ті часи досить густонаселена країна, зі значною кількістю поселень.

Вражає кількість срібних римських монет, виявлених у «Готаланді». Це свідчення не лише торгівлі, а й участі місцевого населення у скіфських війнах, що кілька десятиліть ІІІ ст. до н. е. точилися на теренах римської імперії. А землі на північ від лісу Мюрквід були одним з плацдармів для цього наступу.

Виникає питання: коли, звідки і за яких обставин конунги появилися на північ від лісу Мюрквід? Адже тут упродовж кількох століть панували сармати, збираючи данину з місцевих племен. Щоб знайти відповідь на нього, варто звернутися до подій ІІ — початку ІІІ ст.

Політична карта Краю того часу була досить строкатою. У містах над Понтом Евксинським — у Тірі, Ольвії, Херсонесі та інших місцях іще стояли нечисленні римські гарнізони. Легіонери й допоміжні частини, засівши за досить надійними та, здавалося, майже неприступними для «варварів» «Траяновими» валами та у прикордонних фортах прикривали рубежі імперії на Дунаї і у Тавриці.

На Боспорі, укріпившись за неприступними кріпосними стінами, правили кращі друзі римського народу та чергового цезаря. Окремі еллінські міста насолоджувалися дарованим їм із ласки Риму самоврядуванням. Серед руїн більшості скіфських міст сармати вже пасли отари овець, хоча подекуди за кріпосними стінами ще жевріли останні острівці життя колишніх володарів причорноморських степів.

На півночі нащадки племен зарубинецької культури та їхні нечисленні сусіди, залишивши свої фортеці-городища, визнали за краще піти у непрохідні для ворогів ліси і болота. У степу та лісостепу неподільно панували сарматські племінні союзи, найпотужнішим серед яких на цей момент був аланський. Його вожді вирішували, куди краще виступити в похід — у Крим, Закавказзя або ж спробувати щастя під стінами Тіри, Ольвії, або й за Дунаєм, у заможних римських провінціях.

Із Готискандзи до Скіфії

А цієї саме пори далеко на півночі розпочався великий похід, що подібно до каменя, який котиться з гори, не лише викликав справжню лавину переселень, кривавих війн, а й породив безліч легенд, які увійшли в епос багатьох європейських народів. Легенда, а також історія, записана представником народу готів (котрі жили собі колись на «острові Скандза»), розповідає, що похід той розпочався з переправи через море на кораблях.

Загадкова Скандза — це Скандинавія, зовсім не острів, але чи багато хто знав про це ще дві тисячі років тому? Прабатьківщина готів розташована у Південній Швеції, там є історична область із назвою Геталанд (а також рікою Гетаальв і містом Ґетеборг). Славний король на ім’я Беріг привів флотилію з переселенцями до гирла річки Вістули (яку сьогодні називають Віслою). Сталося це, як показали розкопки на узбережжі Балтики, майже дві тисячі років тому, ще на початку I  ст. н. е.

Переселенці облаштувалися на материку, назвавши віднайдену батьківщину «Готискандза». Археологічну культуру переселенців археологи іменують «вельбарською», а характерні для неї грубі ліпні горщики стали показовими маркерами готських походів Європою. Перебування переселенців у Західного Бугу засвідчене археологічними дослідженнями на землях Польщі. Особливо знаменитим став некрополь готської еліти біля Масломєжа, з його багатими похованнями. Коли народу й у цій країні стало забагато, розпочався другий етап походу, великого походу «з Готискандзи до Скіфії». Зауважимо, що нащадки вихідців із Скандзи проживали тут і у IV ст.

Маршрут у скіфські землі на цьому етапі було прокладено суходолом. Історія не зберегла імен географів, працями яких користувалися при його розробці готські королі, одначе шлях був прокладено вірно, а головне, момент було обрано слушний. Це був не просто військовий похід — у нього вирушив увесь народ готський, разом з усім скарбом, навантаженим на численні вози.

На прикордонні «скіфської землі», у місцевості в легендах званою «Ойум» учасники походу розділилися на дві групи. Вважають, що те місце варто шукати десь в Україні, а саме на Поліссі, до того ж там і справді знайдено сліди перебування готів, сліди їх поселень і навіть скарби. Деякі дослідники вважають Дніпро рікою, яка розділила вихідців із Готискандзи на дві групи, відповідно розміщуючи і «країну Ойум».

Пригоди готів у нових землях

З Полісся готам спочатку довелося повернути до моря, куди вони пішли вздовж Південного Бугу. Можливо, вибір шляху був не випадковим — адже по цій річці проходив бурштиновий шлях, що зв’язував береги Балтики та теплих південних морів уже за дві тисячі років до того походу. З іншого боку, на схід лежали землі племен, контрольованих сарматами.

Своє просування у «скіфській землі» представники готських племен, грейтунги та тервінги, розпочали з переможної війни проти племені спалів. Про те, хто такі ці спали, існує кілька думок. Одні вважають, що йдеться про сарматів, вірогідно належних до племінного союзу роксолан, які володарювали над місцевими слов’янськими племенами. Інші вважають, що спали і були слов’янами, представленими на Поліссі зубрицькою археологічною культурою.

Про те, що готи на своєму шляху таки перетнулися з останніми, свідчать знахідки у некрополях масломєжської групи поселень поховань жінок-сарматок. За яких обставин вони потрапили на береги Західного