Відлюдько - Інна Земець

Дмитра знаю відтоді, як вперше приїхала у Горби. Василя Макаровича мені порадили найняти грубку змайструвати, а хлопець тоді був у діда в селі і прийшов йому на підмогу. Гарний парубок – улюбленець місцевих дівок. З дівчатами він сходився легко, розходився швидко, та жодна з них не тримала на нього образ. Не писаний красень, але в біса харизматичний, душа компанії – на такого і сердитись важко. На другий рік нашого знайомства дід Василь вирішив, що нам треба потоваришувати ближче і почав запрошувати мене у гості на кожні відвідини Горбів онуком. Не хотілося розчаровувати діда, та це питання ми з’ясували з Дмитром ще у перше літо. Був один п’яний поцілунок, та п’янкого не було. Добре, що обоє це одразу зрозуміли і погодилися, що друзі з нас будуть кращі, ніж коханці. З тих пір так і товаришували – у ті дні, коли він не закохувався у нову кралю ходили на риболовлю, по гриби, на річку. В Києві взимку одне одному телефонували рідко, та щиро вважали себе не сторонніми однин одному. Оскільки Дмитро зараз не тут, вирішую обережно діда Василя розпитати:

       - Скажіть, діду, а тут у нас в Горбах зараз спокійно?

       - Та сама ж бачиш – над головою не літає, тьху-тьху.

       - А мародери не дошкуляють? – дід підозріло косить оком, швидко виправляю ситуацію, -  Бо зараз самі знаєте як, часи буремні, часто в новинах всяке читаю.

       - Як страшно самій у домі – не вигадуй історій, просто до мене переїзди. Мій бовдур все одно останній раз в своїй постілі спав  ще як дитиною був.

Сміюсь та хитаю головою.

       - Ой, діду, прикриваєтесь своїм онуком, а може самі до мене підкотить надумали? – дід усміхається, але дивиться пильно, треба терміново заспокоїти, бо не казати ж відверто, що вночі хтось мій замок відкрив. Така розмова закінчиться хапанням за серце і викликом поліції. Яка з того користь? Вигадую легенду, - Все добре, діду, не турбуйтесь, я не з полохливих. Та як вчора спати лягала, почулось ніби ходять за сусідським парканом, а у вікнах темно, от і думаю, раптом злодії?

       - Хомчаківська хата?

       - Так.

       - Там вже не порожньо, з минулої осені  новий господар.

       - Про нового господаря знаю, та бачу зараз хата порожня, ніхто там не живе.

       - Живе, Марічко, відлюдько якийсь живе. Знаю його – познайомились як комин йому мурував. Ох і гарно змурував! Лялька, а не комин! Гарні гроші заробив.

       - Вчора його точно не було – світло не горіло.

       - А я кажу був – бачив як він вчора до себе повертався. Як не знаєш що двома, то і не здогадаєшся – світло дуже економить, чи шо? Він дивакуватий, всю зиму тут був, а не чутно і не видно. І зараз нікуди не дівся. Скільки часу в селІ живе, а в магазині ще не бував. Баби вже й легенду запустили, думають, що він чи бандюк, чи той, як його…Шо кров п’є…

       - Комар?

       - Сама ти комар! Вампір! Раз на тиждень шугоне ввечері своїм наглухо затонованим Паджером по центру села, та й назад до ночі вертається.  

       - То може не брешуть баби, схожий він на бандюка?

      - Зовсім не схожий. Чемний такий, інститутський, балакає гарно, але мало. Люблю як працюю перекинутись словом, а він тільки «Добрий день» та «До зустрічі». Тож мародерів можеш не підозрювати, то твій новий сусід Сашко. Є поруч тебе жива душа, не бійся, відпочивай спокійно.

А от тепер вже навряд чи спокійно відпочину. Обіймаю діда Василя і йду далі до магазину. В голові вирують думки. До все ще актуальної версії «Мародери» додаю другу, більш реалістичну – «Дивний сусід». Тож, вночі в мене не було галюцинацій, мабуть, блимнуло світло на його території. А якщо мої вчорашні вправи не лишились непоміченими, то може тим і пояснюється загадка відкритої калитки? Все одно дивно, я б на його місці постукала у двері і запропонувала допомогу, а не збила замок мовчки і без дозволу. Нарешті дістаюся крамниці, купую все що хотіла і повертаюсь стежиною між хатами, бо кілька довгих вітань дорогою і замість морозива принесу додому кисіль. Йду повз будинок відлюдька і чую звук газонокосарки. Овва! Точно, є таки живі на тій землі. Кортить постукати, та не роблю цього. Зрештою, навіть якщо моя калитка дійсно його робота, він явно не налаштований на знайомство, тож моя подяка недоречна. А головне - його ніхто і не просив про допомогу, а це взагалі дає мені повне право вважати його втручання неприйнятним. Отож і не буду стукати йому в двері, бо настрій собі накрутила вже зовсім не до подяки.