Академія Червоної корони. Навчання - Анна Мінаєва

— У тебе вийшло? — у голосі батька почувся недовіра.

Воно й зрозуміло, коли одна частина країни вважає тебе героєм, а друга — зрадником, складно повірити з першого разу.

— Так, — усмішка не сходила з обличчя, — з цього моменту я викладач бестіології в академії Червоної корони.

— Не називай її так! — Батько вдарив кулаком по столу. — Ніколи не називай! Знаєш, що за таке буває!

Я тихо опустилася в крісло навпроти і тільки зараз помітила, як сильно лорд Атрікс постарів за останні кілька років. Блиск у блакитних очах з'являвся дедалі рідше, борода вже відросла і сріблiла. Як і волосся.

— Лорі, прошу, — він пом'якшав, — не став себе під удар. Багатьох стратили за такі слова...

— Вибач, — я опустила погляд. — Я думала, що в цьому будинку можна говорити все, що на серці.

— Так-так, та вже не так, — тато відкинувся на спинку високого крісла і обвів поглядом маленький затишний кабінет. — Якщо ти прийшла до мене з гарними новинами, люба, то в мене для тебе погані.

— Що трапилося? — я не любила ходити навколо.

Говоріть мені все прямо чи йдіть якнайдалі — саме з таким девізом я йшла на всі зустрічі та переговори.

— Почну з того, що наш високоповажний імператор обрав собі наступника.

Ні, явно вдома більше безпечно! Щоб батько назвав божевільного старого з короною на голові високоповажним... І нехай усі хоч сто разів кажуть, що мій батько — зрадник старої правлячої сім'ї, я не вірю в це! Адже історію пишуть переможці!

— Тату, коротше, — попросила я.

— Ніколи ти особливим терпінням не вирізнялася, — усміхнувся він, а навколо очей з'явилися зморшки. — Наступником імператора стане Хамарт де Лавінд. Про це оголосять на балу, призначеному наступними вихідними.

— Що? Хамарт? — Видихнула я, радіючи, що сиджу.

— Тихіше, люба, — досить суворо попросив тато. — Не нам вирішувати, хто стане наступним правителем. Мене більше непокоїть, що де Лавінд знову написав мені.

— Чого він хоче? — мій голос задзвенів від злості.

З лордом Хамартом я була знайома. На превеликий жаль. Адже те, що являла собою ця людина, мене відвертало.

Зарозумілий. Пихатий. Не знаючий жалю і честі. Змія на гербі його сім'ї повністю відбивала сутність глави роду.

— Цього разу він надіслав шлюбний договір. — Батько стиснув кулаки. — Ніяк не відступиться.

— Рішення глави сім'ї все ще має велику силу. — Я встала з крісла і зробила крок до вікна. — А отже, доки ти не даси дозволу на цей шлюб, йому не бути.

— Доки Хамарт не сяде на трон. Або не натисне на імператора, щоб той змінив закони.

— Я не такий все i бажаний приз, заради якого він ризикне своєю головою, — пирхнула я. — Хамарт не наважиться піти проти рішення імператора, адже знає, чим йому це загрожує.

— Можливо, ти маєш рацію, — зітхнув батько, — але я боюся, що колись моє слово перестане хоч чогось коштувати, і тодi вже я не зможу захистити тебе від жахів цього світу.

Ох, тату, знав би ти, скільки я жахів пережила, доки навчалася у найпрестижнішій академії імперії. Одним зарозумілим типом з манією величі мене не злякати.

— Ти сказав, що маєш кілька поганих новин, — спробувала я перекласти тему.

Обговорення особистості того, хто з такою завзятістю кілька років бажає моєї руки, можна відсунути і на потім. Нічого нового про нього все одно зараз сказати не можна. А до своєї коронації він може не дожити. Знаючи характер нинішнього імператора.

— Твій брат. — Батько огладив бороду. — Він приніс клятву про служіння в імперській гвардії.

— Що?! — У мене навіть коліна підігнулися від таких новин. — Анір?!

— Так, твій другий брат більш розважливий і розуміє, що до чого.

— Вибач за неввічливість тату, — кинула я і поспішила до дверей. — Але я хочу сама подивитися йому у вічі.

Лорд Атрікс не заперечував. Він знав, що якщо хтось і зможе навчити двох синів, то тільки старша сестра. І зараз я саме планувала цим зайнятися.

— Леді Лорейн, — варто було опинитися в коридорі, як до мене кинулася одна зі служниць. — Леді Лорейн, ваші брати так голосно сперечаються, що шибки тремтять. Як би чого не трапилось!

— Де вони? — я торкнулася дiвчини, яку всю трусило від емоцій.

— У кімнатах лорда Аніра, — пискнула вона.

— Пробач. — Я явно переборщила із заспокійливими чарами. — Відпочинь сьогодні.

Допомогла їй присісти на широке підвіконня і побігла коридорами у бік житлових кімнат. Сукня плуталася в ногах, а в голові не вкладалося, як один із моїх братів міг зі своєї волі піти на службу до імператора. Одна річ, коли тобі наказують… Тоді вже немає змоги відмовитись. Але за своїм рішенням! У підпорядкування до найкривавішого та найжорстокішого правителя за останні кілька сотень років!

Ні! Це явно якась помилка!

Біля потрібних дверей завмерла всього на мить, намагаючись відновити дихання, а потім відчинила її без стуку. Але питання, яке так і крутилося мовою, поставили за мене.