Серце Атлантиди - Аврора Лав

— Ммм... як ти пахнеш... У мене дах зносить від твого запаху... Ммм… — Гарчить вовк.

Хлопець спритно звільнив себе від такого непотрібного одягу. Різко перевернув мене на живіт, його твердий член ковзає по моєму тілу з дражливою повільністю. Він ніжно погладжує вмілими пальцями між моїх ніг, підіймає стегна та опускається на мене ззаду. Скай дуже повільно занурюється в мене на всю свою довжину, я тихенько охаю від задоволення, що нахлинуло. Пару секунд звикаю до відчуттів, і тоді він повільно починає рухатись у мені. Я стогну і притискаюся до нього, насолоджуючись тим, як сильно він мене наповнює.

— Так... Ах…

А потім він ніби з ланцюга зривається, рухаючись усередині мене швидко та жорстко. Я скрикую і зариваюсь обличчям у подушку, насолоджуючись тими відчуттями, що він дарує мені.

Його пальці міцніше стискають мої стегна, він виходить практично на всю довжину і вбивається в мене знову. Я схлипую і притискаюся до нього, відчуваючи, що ось-ось досягну піка. Все моє тіло напружується в жаркій знемозі, поки він входить у мене, гладко і жорстко. А потім я розлітаюся на мільйони уламків, все тіло пульсує від насолоди. Я затремтіла від просто дикого оргазму, в голові запаморочилося, а в очах з'явилися зірочки.

Але Скай не дає мені часу прийти до тями, він перевертає мене на спину і знову різко входить. Його руки пестять моє розпалене тіло, губи жадібно цілують мої припухлі губи. Він знову прискорює свій темп, і я не встигаю схаменутися, як опиняюся на межі чергового оргазму, замружившись вигинаю спину. Руки хлопця стискають моє тіло, а поштовхи стають все стрімкішими й наполегливішими, змушуючи мене стогнати голосніше й голосніше, поки я не відчула, як зриваю голос, і тоді він слідує за мною.

Ми скінчили яскраво, і цього разу водночас. З різким видихом Скай досяг кульмінації запульсувавши та вилившись усередину мене, але не перестав цілувати мої груди, злегка всмоктуючи соски. Я вся тремтіла від надлишку почуттів.

— Чорт. Так! — Він шумно видихнув, та опустився поряд зі мною на ліжко. 

Наше дихання було настільки важким, що ми поглинали весь кисень у кімнаті одним вдихом.

— Йди до мене, — притягнувши моє розніжене тіло у свої обійми, прошепотів хлопець.

Якийсь час ми так і лежали обійнявшись, та приходили до тями. Думки дуже повільно перетікали одна в одну. Я не жалкую про те що сталося. Це було фантастично. Але треба закінчувати з цим.

— Я... ем... Думаю тобі вже час йти. — Звернулася я до хлопця, намагаючись вивільнитися із капкана його рук.

— Ооо... принцеса, сьогодні я не маю наміру випускати тебе зі своїх обіймів, — Скай навис наді мною, нахабно посміхнувся й взявся безжально покривати моє тіло пристрасними поцілунками.

З тої безсонної та пристрасної ночі минуло два дні. Важко дихаючи, я стою на невеликому спортивному майданчику.

— Ці заняття більше схожі на побиття немовляти, аніж на уроки самооборони, — зігнувшись навпіл, уперши руки в коліна, зітхаю я важко вдихаючи.

— Повністю з тобою згодна, — підтримує мене така ж виснажена подруга. — Я вважала, що вмію битися, але цей Страж просто нещадний. — Дівчина витирає піт з лоба та жалібно дивиться на решту абітурієнтів.

Ми були на занятті з бойових мистецтв. Пройшовши відбір, нам пощастило, і нас із Сібіл визначили до однієї групи. Нашим інструктором був призначений Страж Семюел, чому я була дуже рада. Але даремно. Він виявився просто безжальним та безкомпромісним учителем. Сьогодні було наше перше заняття, а ми вже були ледве живими.

— Ох, Ен, у тебе губа розбита, — схаменулась дівчина, дивлячись на мене збентеженими, величезними очиськами.

— Дрібниця, — відмахнулася я від неї, все ще намагаючись віддихатися. 

Сібіл набагато швидше вдалося відновити дихання. Скоріш за все, це пов'язано саме з її біологічними властивостями. Перевертень, як ні як.

— Але… кх-кх… — дівчина нахилилась до мого вуха та зніяковіло перейшла на шепіт. — Наш інструктор вампір, а в тебе кров… — Вона багатозначно звела вгору брови.

— Він уже великий хлопчик, повинен уміти справлятися зі спрагою, — зухвало відповіла я. — Хіба не так, Страж Семюел? — З викликом та пустотливою усмішкою я подивилася на тренера. 

Я помітила, що він слухає нас. Чоловік вжалив мене своїм важким та грізним поглядом.

— Ви маєте рацію, міс Голден, я добре контролюю себе, — розслабленою, навіть дещо лінивою, ходою наблизився до нас Страж. — Але міс Холланд права, Вам слід бути обережнішою. Не забувайте, де Ви знаходитесь і хто Вас оточує. — Його зіниці розширилися, очі заповнилися темрявою.

— Ну, це ж не я сама розбила собі губу, а ти! — Зло пирснула я, торкаючись вуст.

— Вам треба навчитися краще захищатися, — холодно та беземоційно відрізав чоловік.

— Ви готуєте нових солдатів для Ордо? — Скрививши губи в саркастичній усмішці, запитала я.

Питання вилетіло раніше, ніж я спромоглась обдумати його. Я точно пожалкую про сказане. І мені, безперечно, це ще відгукнеться. Інші адепти нашої групи були, м'яко кажучи, шоковані нашим діалогом. Ніхто з учнів першого кола не дозволяв собі так зухвало розмовляти з викладачами, а тим більше з елітним Стражем.

— Саме так, —  викарбував Страж, чим дуже здивував мене, та і не тільки. — Крім того, я даю вам шанс вижити, у разі небезпеки. — Семюел дуже пронизливо глянув на мене. По всьому тілу пробігла хвиля тремтіння. Я відповідала, на його погляд, не відводячи очей. 

Я розуміла, до чого він сказав останню фразу. Справді, ці заняття були життєво необхідними для мене. Не знаю чому я так зухвало повелася зі Стражем. Може стрес, а може втома. Я глибоко зітхнула, і трохи кивнула на знак покірності. Цей швидкоплинний жест був зрозумілий лише для мене та Семюеля. 

— Продовжимо, — холодно озвався Страж, і почав знову "бити" своїх студентів. Саме, що бити, адже інакше це назвати неможливо! І так тривало ще дві години. — Достатньо. Мені все зрозуміло. Зустрінемося із вами у понеділок. А поки що всі бігцем до лазарету, зализувати рани. Заняття закінчено.