Серце Атлантиди - Аврора Лав

Вже більше як годину я сиджу у зручному кріслі, яке зараз мені не здавалося таким, в кабінеті професора Вільяма Роджерса. Мої очі були заплющеними, губи напружено стиснуті у тонку лінію. Весь цей час я судомно намагаюся змусити перо хоча б здригнутися.

А тим часом у моїй голові йшов напружений діалог з самою собою. Ну ж бо! Злітай! Злітай! Чорт тебе дери! Та чому у мене нічого не виходить?! Вдих. Видих. Треба заспокоїтися. Так, що там по інструкції? Заплющила очі. Добре. Уявила перо. Виобразила його текстуру, вагу. Уявила як воно злітає. Ну і?! Злітай давай!

З психами я розплющую очі й відштовхую від себе злощасне пір’я.

— Енжела, не нервуй. Головне зберігати спокій. — Намагався заспокоїти та підтримати мене професор.

— Але чому мені не виходить елементарного?! Я знаю, це будь-яка дитина може! — Лютувала я від власної безпорадності. 

— Будь-якій дитині, так само як і тобі, треба цьому навчитися, — рівним чуйним тоном зауважив чоловік. — Ти тільки відкрила свій Дар і повинна звикнути до його відчуття, тоді у тебе обов'язково все вийде.

— Коли?! — Не стримавшись викрикнула я.

Я була дуже зла і розчарована. Я злилася на себе. Я відчувала себе нікчемою. Я мала відчуття, що я зраджую сподівання всіх оточуючих. Я бачила в очах Вільяма передчуття та надію, він жодного разу не виявив навіть натяку на розчарування. Проте я знала, що йому важливо відкрити у мені здібності. Мені також це було важливо. 

Роздратовано я підвелася з крісла, схопила свої речі та вийшла за двері. Наостанок крикнув:

— До побачення, професоре.

Я вибігла з кабінету не обертаючись та не чекаючи відповіді чоловіка. Неповажливо та невиховано? Звісно! Мені зрозуміло, що моє сумління буде мене гризти за мій вчинок, і я точно перепрошуватиму професора, але не цієї миті. Ноги несли мене у невідомому напрямку.

Емоції били через край. У мене не було комплексу відмінниці, але я відчувала, як усіх підводжу. Як підводжу пам'ять про моїх батьків. Декани стверджували, що мій батько був дуже талановитим чаклуном, а мати взагалі Альв. Цей Дар — це священний спадок від них. А, що я? А я так незграбно і безглуздо не можу з ним впоратися. Не можу навіть змусити пір'їнку поворухнутися! Та знаю, що лише два дні намагаюся, але ж це елементарно!

Якщо я не можу впоратися з найпростішим, то як я збираюся мститися за смерть батьків?! І саме ця думка мене страшенно злила та пригнічувала.

— Привіт, принцеса, — сексуальний голос біля вуха висмикнув мене з моїх внутрішніх мук.

— Скай… — я перевела розфокусований погляд на блакитні очі перевертня, що знаходилися на непристойно близькій відстані. — Навіщо ти це робиш?

— Роблю, що? — Невинно промуркотів він.

Хлопець дуже близько притиснувся до мене. Я озирнулася довкола, ми стояли в якомусь темному коридорі. Стіни були прикрашені картинами. Відсутність вікон та слабке мерехтіння світла від теплих світильників, робило атмосферу навколо сексуально напруженою. Я не знаю як прийшла сюди, та й взагалі без поняття куди я прямувала.

— Ось це… — прошепотіла я хрипким голосом у самі губи хлопця, які були за кілька сантиметрів від моїх.

— Я хочу тебе, Енжела, — він зухвало посміхнувся, та втиснув мене, своїм міцним тілом, в холодну стіну.

Одна його рука владно лягла мені на талію, а другою він почав пестити мою шию та обличчя.

— Скай... припини, — тихо защебетала, міцно стискаючи плечі хлопця.

Скай трохи нахилив голову і почав легенько покусувати те місце, де сходяться шия та плече. Маленький табун мурашок пробіг від місця, де спекотне дихання обпалювало ніжну шкіру, й розбігся в розсипну по всьому зрадливо трепетному тілу.

Мимовільний, неконтрольований стогін виривається з моїх грудей. Прикриваю очі. Закушую нижню губу. Намагаюся боротися зі збудженням, що зростає. Хлопець вже наполегливіше та безсоромно вкриває мою шию пристрасними поцілунками. Його руки міцно притискають моє тіло до себе.

Розплющую очі. Вдивляюся в його помутнілі від збудження очиська. Виразно бачу в них вогонь, що палає, який розгоряється з кожною секундою все більше і більше. Та й сама втрачаю контроль.

Тягнуся до його звабливих губ. Спочатку дуже ніжно та акуратно вовк відповідає на мій поцілунок. Я прикушую його нижню губу, у відповідь він відкриває рота, і ми переплітаємося язиками. Скай нахиляє голову, щоб зробити поцілунок якнайглибшим, досліджуючи всі частини мого рота. Не відриваючись від моїх губ він стогне, і по моїх венах розтікається пристрасть.

— Скай… — ледве видавлюю я з себе, задихаючись від нестачі кисню.

— Ходімо, — хлопець трохи відсторонюється від мене, але продовжує міцно обіймати за талію. Кинувши на мене зухвалий погляд, він повів нас у бік житлового крила. — До тебе, принцеса?

Я мовчки кивнув головою. Самовдоволений смішок, що з'явився на його обличчі, свідчив про перемогу. Мене ніби крижаною водою обдало від усвідомлення, і тоді я стала вириватися з його захоплення. Хлопець це відчув і сильніше стиснув свою руку на моїй талії.

— Та годі, принцесо... ми обидва цього хочемо, — прошепотів він біля мого вуха. 

Я смикнула плечем та нервово проковтнула. Думки плуталися. Я загубилася у власних відчуттях. Можливо він допоможе мені забути Евана?

Я і не помітила як ми опинилися у моїй кімнаті. Знову. Як тільки двері за нами зачинилися, хлопець різко схопив мене під стегна. Ривком та з легкістю він підійняв мене на себе. Я міцно обіймала його за шию поки він жадібно цілував мої губи. Як же приголомшливо він цілується… Так ніжно і водночас пристрасно та грубо. Його язик так владно господарював у мене в роті, що я просто не могла відірвати своїх губ від нього.

Я обхопила ногами його талію, стискаючи м'язисту спину. Разом зі мною він ліг на ліжко й розпочав грубо звільняти мене від одягу. Скай покривав моє тіло жаркими цілунками, а я тихо стогнала. Коли він жадібно цілував, покусував та посмоктував мої груди, я вигинала спину та ковзала по холодному простирадлу. Перевертню дуже подобалася моя реакція на нього. Він пестив моє розпалене тіло й одночасно зривав з мене трусики. Я була вже на межі.