Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

     Коли я вийшла з ванної кімнати, то почула характерний звук сонара. Це було записане повідомлення. Я приклала долоню до пластини, щоб прослухати його.

      “ В нас сьогодні з тобою побачення. Так що будь готова опівдні. Пишні сукні не одягай. І щоб не витріщала на мене очі, в разі чого. Мені треба якось показати підданим чому ти ще досі знаходишся на відборі. Постарайся правдиво відіграти свою роль” – з нотками роздратованості промовив в мене в голові записаний голос Рейнара.

     Оце так новина. А й справді, я вже в десятку увійшла, а індивідцуального побачення в нас так і не було. Але ж міг хоч вчора попередити. Ну звісно, його величність на мене злий. Ото краще спершу хай сам  добре зіграє свою роль. 

     Хто б міг подумати, та в мене, неочікувано для мене ж самої, виникла одна делікатна проблема. Я ж збиралася сюди на декілька днів і щиро вірила, що це довго не протягнеться. Тому взяла з собою невеликий запас суконь, який якраз взяв і закінчився. Як я буду виглядати, якщо прийду на те гадське побачення в сукні,  в якій вже світилася раніше перед візорами? Ці їхні свідські правила мені вже просто в печінках сидять, але ж хто повірить в мою щиру зацікавленість королем, якщо я навіть не причепурилась на зустріч з ним. Згадати ту ж саму Елоїзу. Вона була як цукерочка на побаченні. 

     Довелося мені перебороти своє внутрішнє заперечення і все ж записати Рейнару повідомлення. А що, він сам винний. Раніше треба говорити про такі речі. 

       “ Ееем, в мене тут виникла невеличка проблема. Я не маю що одягнути на побачення з вами, бо не збиралася сюди надовго. Якщо можна, пришліть будь ласка портальщика, всього на годинку. Я швиденько перенесусь до знайомої в магазин. Золоті в мене є, треба тільки, хм, швидкий транспорт. Дякую за розуміння” 

     Відповіді так і не прийшло, зате через п'ятнадцять хвилин до мене постукав маг Дейв. 

– О, привіт. Ти сьогодні моя компаньйонка для закупів, – привіталася я жартуючи. 

      Маг жартів не розумів. Сопів ображено, малюючи на підлозі знаки для переносу.

– Та чого ти ображаєшся. Ну така я, що поробиш? Я ж не зі зла. Просто ляпнула, а ти одразу надувся.

– Портал для переносу готовий. В нас мало часу, вігесса, – холодно відповів Дейв, показуючи місце в порталі біля себе.

        От і цей тепер дується. Які ж вони тут усі ніжні, ці багаті вельможі. Не те що в нас, хаврорів. Та це ж, можна сказати, я ще й не жартувала. В нас якщо хтось провалив завдання, то кожен придумує для нього оригінальну піддівку та так щоб ще й болючіше було. І ніхто, ніколи, ні на кого не ображався. 

      Перенеслися ми до магазину ЖоЖо. Його власницею була моя давня знайома і дружина одного з хаврорів – Жозефіна Жолтер. Я їй ще по сонару, поки маг працював над порталом, повідомила, що і в якій кількості мені потрібно. Тож ми впорались у рекордні сорок хвилин. Жозі тільки, за допомогою побутової магії, підігнала сукні по моїй фігурі, додала декілька аксесуарів і ми з магом загружені коробками та пакетами повернулися назад у мою кімнату. Дейв одразу здимів і навіть слова на прощання не сказав. Ех, це ж він тепер і вчити мене не згодиться. От язик в мене задовгий, одні неприємності від нього. 

        Та часу на зітхання в мене не було, бо до побачення залишилося дві години, а я ще навіть не снідала. Не хотілося б, щоб в мене там ще й живіт не вчасно забурчав. 

         Як з'ясувалося, моя служниця Боня вже три рази приходила і не могла достукатись до мене. На четвертий раз я нарешті відкрила їй і пояснила, що надто міцно спала. Добре, що маг перенісся порталом і вона не зіштовхнулася з ним біля дверей. Бо  було б досить важко їй пояснити,  що він тут робив за закритими дверима.

       Ох і проблемна учасниця їй дісталася. То хворіє, то спить, як вбита. Це я прямо читала по її виразу обличчя, поки вона прилаштовувала піднос на невеликий столик біля єдиного кресла в цій кімнаті.  

     Це ще добре, що я встигла порозвішувати сукні у шафу і залишила тільки ту, що мала одягнути сьогодні на побачення. Ато в неї б ще більше було б приводів но здивування. 

       Сукню для побачення я обирала перш за все з позиції зручності і вже в другу чергу були краса та модний дизайн. Вона складалася з двох частин – перша це легка біла шовкова сукня, що красиво підкреслювала всі мої жіночі принади і попри те, що вона мала лише досить пристойний квадратний виріз, я почувала себе ніби роздягненою. Але коли одягла другу частину, то відчула себе досить комфортно і впевнено. Вона була пошита з цупкої тканини глибокого темно синього кольору і чимось нагадувала мені довгий жилет,  закріплений з переду трьома перламутровими гудзиками і з розрізами по бокам до самої талії.

   Дуже незвичайний фасон для нашої місцевості, але мені на диво вона дуже личила. Боня надихнулась моїм образом і змайструвала мені на голові шикарну зачіску. Підкручене волосся зі скронь підняла на гору і закріпила його маленькими  заколочками з блискучими  перлинами, що нарила в моїй шкатулці для прикрас та всяких дрібничок ( навіть не пам'ятаю, коли це я їх купувала).

    Фінальний вигляд я мала дуже незвичний. Ніби приїхала з якихось заморських королівств. Зате почувала я себе комфортно. Треба буде подякувати Жозефіні, що підібрала мені таку красу.

     Король чекав мене у холі замку. Біля нього жужжіло три візори і топтався Поль.