Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

– Пані та панове!!! Нарешті ми дочекалися цієї грандіозної події!!! – радісно віщав ведучий у гучномовець з величезної, я б сказала, помпезної сцени. 

На тій же сцені стояла я, в компанії півсотні дівчат і думала: "Що я тут роблю?"

Ведучий: 

– Насправді ми з вами найщасливіші люди. Саме ми матимемо змогу спостерігати за таким історичним моментом!

"Як я скотилася до такого?" 

– Ми чекали цього моменту довго й ось нарешті він настав!!

" Як я могла потрапити в таку ідіотську пастку?"

– Я вдячний королю Рейнару за можливість відкривати церемонію вибору королеви!!!

"Це кінець"

Глава 1

Я йшла по причалу і посміхалася усім перехожим. Настрій був пречудовий. Справа, що зайняла в мене цілих пів року, нарешті закінчена, клієнт задоволений, а я стала  багатшою на півтори сотні золотих і нарешті можу відпочити.

Залишилося тільки віддати долю управителю і все. Буду що найменше пів року насолоджуватись морем, сонцем і тишею. Тиша це взагалі велика розкіш, особливо для Дорго — столиці нашого королівства Віллорії, де мені зазвичай доводиться працювати. 

Інша справа невеличке містечко Волттер. Його розташування на півдні Віллорії, на березі Великого моря, притягує сюди заможних вельмож, що втомилися від столичної метушні. 

Насправді це не найкраще місто, щоб залягти на дно після чергової моєї справи, але іншого, стовідсотково забезпеченого прикриття в мене немає.     

Управитель міста, вігор Джерольд Жорбов, був єдиною людиною, що знав мене як Адалін Вілльє. Вже як десять років всі знають мене як Діану Амстер, а в вузьких колах, як Невловиму Ді.

Як завжди, я зайшла з чорного входу, не питаючи дозволу й одразу відправилася до кабінету вігора. 

Точно знала, що він мене чекає, бо отримала напередодні записку з наказом негайно з'явитись. Що насправді було трохи дивним. Зазвичай я сама призначала зустріч і добровільно віддавала його долю. Ну що ж, зараз побачимо що до чого.

– Доброго вечора вельмишановний вігор! – жваво привіталася я, з наскоку займаючи крісло біля столу.

– Доброго Адалін, доброго, – пробурмотав собі під ніс вігор. Він навіть не підняв голову від якихось документів. Але найбільше мене шкрябнуло оце "Адалін".

– До чого ви зараз це сказали? – з осторогою запитала я.

– Що сказав, Адалін? – вігор нарешті підняв на мене очі. 

Я просто продовжила мовчки свердлити його поглядом. Своє питання я поставила і він чудово розумів моє невдоволення. Мало того, саме він, трохи більше ніж десять років тому, дав мені ім'я Діана. Так до чого зараз цей цирк?

– Дорогенька моя Діано. В мене для тебе є пречудова новина. Тобі більше не потрібно приховувати свою приналежність до роду Вілльє! Я їздив в Горлом. Ти напевно не в курсі. Тебе і всю твою родину виправдали одразу після смерті  короля Фрідріха, що правда, звісно посмертно, – натягнуто посміхнувся Джерольд. 

Я слухала його і розуміла що влипла. По самі вуха влипла. От тільки збагнути б ще у що…

– Я знаю про це вже два роки, вігор. І тепер мені цікаво, звідки таке занепокоєння моєю долею взялося у вас? Вам мало золотих за мовчання? До чого ця вистава? Кажіть прямо що вам треба і я подумаю чи зможу розв'язати це питання, – в кімнаті стало задушливо, в мене пересохло у горлі. Я кінчиками свого русявого волосся відчувала неприємності, що насувалися на мене як снігова лавина.

Вігор перемінився в обличчі й тепер вже не корчив з себе добродушного дядечка з хорошими намірами, а став нарешті самим собою — слизьким чиновником, що шукає в усьому вигоду.

– Ну що ж, дівчинко моя, хочеш прямо? Буде тобі прямо. Час вже закінчувати свою незаконну діяльність і виходити у світ, як законна і єдина представниця свого роду.

– Кому це час? Мені точно не на часі. Я цього не хочу і не буду це робити. Адалін померла разом з родиною. Її більше немає і не буде, – ох і не подобається це все мені. 

– От тільки не треба тут  цієї драми. Ти жива і здорова, в тебе є родові здібності й в тобі тече кров твого роду. Ти не зможеш переховуватися все життя. Твій лютий ворог вже як два роки спочиває в могилі. Так у чому справа?

– Мені теж дуже цікаво, у чому справа? З якої статі ви так зацікавилися моєю долею?

 – Ти несправедлива. Я завжди цікавився твоєю долею. Та я взагалі то твій спаситель! Чи ти забула може?

– Я не забула, що ви відплатили свій магічний борг перед моєю тіткою Тесс.

– Так, все, не можу. Ти як була нестерпним дівчиськом, так і залишилася нею. Бачить бог, я хотів по-доброму. Але с тобою так не можна. Тож слухай як є. По-перше, я їздив в Горлом не просто так. Там я подав прохання про твоє відновлення у правах роду. За моєю версією, ти весь цей час переховувалася у моєї сестри, в гірському маєтку і боялась розправи. Але я, як твій спаситель, вирішив прийняти удар на себе і врятувати бідне дитя від сумнівної участі бути відлюдницею.

– Зараз розплачуся, – буркнула собі під ніс.

– Гарно, правда? Почекай, я тільки почав. Тепер ти повинна підтвердити мої слова. Не пізніше як завтра ти вирушиш у Горлом, отримаєш всі привілеї, що  належать тобі за правом роду і виконаєш у столиці малеееньке моє особисте прохання. А потім будеш вільна. Живи як хочеш.