Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

      Тільки но я схопила його за руку, Рейнар задіяв портал і в наступну секунду ми опинилися на березі річки.

– Ти знаєш що це за місце, Адалін?  – тихо запитав мене король, так і не відпускаючи мою руку. 

      Ми поки що були наодинці. Ані візори, ані охорона ще не перенеслася. Як мені колись пояснювали, швидкість переносу залежить від майстерності портальщика. Король певно був дуже швидким. І щось мені підказує, що ми дуже далеко від столиці.

– Мені це місце не знайоме, – промовила я, роздивляючись навкруги.

– Це Синя ріка. Ми з тобою зараз на межі двох королівств. На тій стороні моя батьківщина, Адалін.

– Тут так красиво, – промовила я і вдихнула на повні груди неймовірно чисте повітря. Пахло квітучими деревами і річковою свіжістю.

– Дика природа. Ти ж про це мріяла? – запитав він мене. 

       Руку Рейнар відпустив, але зате підійшов зовсім у притик. Я не знала чи відступати мені чи стояти на місці. Його погляд на мене в цей момент був якимось особливим, він розбурхав в мені щось невідоме, дуже глибоке. Щось, що багато років міцно спало в глибині моєї душі і не мало бажання прокидатись. Повітря між нами напружилось та стало важким. І, слава богам, цей напружений момент розрядили три сполохи, в яких з'явились три охоронці і три візори. 

   Король одразу змінився в обличчі і відступив на  крок від мене. А я тихенько видихнула. Ой як не сподобалося мені те, що я відчула. Бо нічого хорошого воно мені не принесе. 

     Король дав розпорядження щоб охорона рухалась за нами і ми відправились на прогулянку попід річку. Рейнар розповідав мені про свої пригоди в юному віці по той берег річки, а я уважно слухала і всими силами намагалась приспати те, що прокинулось в моїй душі і приховати за милою посмішкою моє суцільне збентеження.

     Через може пів години такої прогулянки, ми наблизились до  невеликого причалу, де був прив'язаний гарненький двомісний білий човник. Рейнар наказав охороні слідкувати за нами з берегу і повів мене до причалу, забравши в охорони невеликий кошик з вином та усякими закусками. 

– Влаштуємо пікнік посередині річки? – залихвацьки посміхаючись, запропонував король.

– Я тільки за, – щиро посміхнулася я.

    Рейнар перший засртибнув у човен і простягнув мені руку. Сукня в мене звісно була зручна, але ж у штанях точно зручніше стрибати на нестійкі поверхні. Коли я не сміло ступила до короля, човен небезпечно захитався і Рейнар, щоб я не впала, крепко обійняв мене. Я теж не залишилася в стороні і тихенько пискнувши, ледве не задушила його в своїх обіймах. Купатись у річці в мене в планах точно не було, тому я з усіх сил чіплялася за єдине, що було мені доступно.

– Тихо, Ада, – прошепотів король мені на вухо. – Зараз човен заспокоється і ми сядемо. 

       А сам ще сильніше обійняв мою талію. Ми так сильно прижались один до одного, що я почула його швидке серцебиття. Чи то було моє? Дивне відчуття охопило нас. Усі звуки стихли і лише наші серця відбивали свій шалений ритм.

        До тями нас привело жужіння візорів, які кружляли навколо . А отямившись, ми зрозуміли що давно стоїмо  у статичному човні. Тож, ніяково відсторонившись, ми посідали на свої місця і король, доторкнувшись до весел, змусив їх, за допомогою магії, працювати в потрібному йому напрямі.

     А я, щоб уникнути незручної паузи, почала лепетати про всякі дурниці. То про погоду, то про природу. То засипала короля питаннями про Торос, то розповідала якісь легенди, що чула в дитинстві. Загалом, заповнювала простір між нами пустими словами. Рейнар відповідав або коротко, або зовсім односкладно і не переставав відверто роздивлятись мене, чим невимовно дратував і змушував нести ще більше усяких дурниць. 

      Та прийшов момент, коли в мене просто закінчилися всі ідеї для підтримання розмови і я все ж таки притихла. Та скільки можна. Хай вже сам щось придумає, ато тільки і може що таращитись на мене. Все, буду мовчати і хай він сам щось вигадує.

    І він придумав. Зупинив човен посеред річки і кинув якір. 

– Нам тут щось приготували з собою, давай подивимось? – запропонував він, витягуючи на перетинку між нами все, що було в кошику. 

   Поки король, знову ж таки, використовуючи побутову магію, відкривав вино, я намагалася розмістити на не дуже широкій поверхні декілька тарілок з фруктами і різноманітними сирами. Вони все норовіри з'їхати то в одну, то в другу сторону, а я невдоволенно сопіла, чим незрозуміло чому смішила короля. А потім він торкнувся перетинки і тарілки ніби приклеїлись до неї.

– Чим далі, тим більше я хочу вступити до Академії магії, хоч уже і не підходжу по віку, – зітхнула я. – Може хоч на якісь курси по освоєнню побутової магії. 

– Можу в цьому допомогти. Але мені подобається, що ти така беззахисна в цьому плані. Відразу відчуваєш себе потрібним.

     От що це за фраза така? І як тут втриматись, щоб не зробити здивований вираз обличчя. Візори літають, знімаючи нас з трьох сторін, а він тут таке несе. Невже він усім іншим дівчатам з десятки теж щось подібне говорив?  

     Він розлив по металевих келихах вино і ми підняли їх за цей незабутній день. Я тягала свій найулюбленіший сир і насолоджувалась красою навколишньої природи. Король ще трохи обережно позапитував мене про моє життя-буття відлюдницею в горах, я звісно наплела декілька більш менш правдоподібних історій і ми відправилися до берега.