Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра
Рейнар раптом взяв мою руку з браслетом і ніжно провів по ньому. Колір камня змінився на синій. В цей момент він, ну дуже ніжно, посміхнувся мені та повідомив, більше для візорів, що наше побачення закінчилось і відправив їх назад у замок. І коли вони, з легкими сполохами, зникли ми майже одночасно полегшено видихнули.
– Нарешті, – полегшено промовила я.
– Що Адалін, важко зображати хорошу версію себе, – вже звичним мені тоном промовив король.
– А в мене немає хороших версій, мій королю. Зате ви майже професійно зіграли, – похвалила його я. Вже занадто професійно, я б сказала.
– Думаєш? – задумливо дивився на мене король.
– Кажу як професіонал. Ви були дуже переконливі і якби я не була в курсі справ то точно повірила б у вашу зацікавленість мною, – запевнила я короля.
Тим часом ми вже підпливли до причалу і Ренйнар лиш криво посміхнівся на мої слова, але нічого не сказав. До нас підійшла його охорона і допомогла зійти на берег. А звідти король одразу переніс мене до кімнати. Я хотіла було вже відпустити його руку та він не дав цього зробити і дивлячись мені прямо в очі, проникливо запитав:
– А якби я і справді зацікавився тобою, Адалін? Що б ти зробила?
– Я б подумала, що ви не сповна розуму, ваша величність, – тихо відповіла я, не в силі розірвати зоровий контакт.
– Чому?
– Тому що при здоровому глузді ви б ніколи не зв'язалися з такою як я.
На це рейнар нічого не відповів, а лише знов поцілував мою руку і зник у сполосі. І як це можна пояснити? Що це він за гру затіяв зі мною? Навіщо йому це? І що за дивне відчуття тривожить мене сьогодні увесь день?
