Хаврор для короля. Виконай моє завдання. - Лада Астра

       Але навіть після самої страшної ночі настає  ранок. Я тоді прокинулася іншою. Живою. Я вже більше не відчувала себе пустою лялькою. Тому вирішила, що треба вибачитись перед сім'єю, що мене прийняла, за свою істерику. Коли служниця принесла мені сніданок, я попросилася до вбиральні, а сама пішла на звук голосів, що лунали з їдальні. 

     Я все ще була малою і наївною дівчинкою. Тому поки йшла, підбирала в голові слова для вибачення. Я ще ніколи так себе не вела, тож сама злякалася такої своєї реакції. Мені зовсім не хотілося бути якоюсь божевільною.

– Так далі не може продовжуватися, любий, – почула я голос жінки Джерольда і сама не знаю, чого тоді зупинилася, так і не відчинивши двері.

– А що ти пропонуєш? Магічну клятву відмінити не можна. Я повинен віддати борг.

– Вона вже мертва. Що тобі буде?

– Борг вона затребувала ще живою, тому я мусю його віддавати. Ти  думаєш мені це подобається? Люди короля рискають всюди в пошуках останньої з роду і хтозна коли вони до Воллтера доберуться та чи спасе нас те, що ми її за доньку служниці видаємо. А тепер щей ці її істерики…

– Лілі бідолажка так злякалася вчора, що і досі з кімнати боїться вийти, щоб з нею не зіткнутись. Тареба щось робити Джерольд.

–Що? Ти ж сама чула, я маю зберегти їй життя і подбати про неї.

– Так, але ж ніхто не казав про тримання її у нас в маєтку. 

– Що ти маєш на увазі?

– Ми можемо відправити її в Дім Душі. Він знаходиться як раз на березі моря і її там точно ніхто шукати не буде. До того ж, вона завжди буде під наглядом цілителей. Дівчинка хвора, Джерольд, ти ж бачив сам учора. 

– А ти маєш рацію, люба. Так я і про неї подбаю і життя їй збережу. Все як та клята Тесс і просила, – радісно вигукнув  вігор Джерольд.

        А я відсахнулася від дверей. Дім Душі це місце для тих, хто невідворотньо втратив розум. Звідти ніхто і ніколи не повертається живим. Це місце створене магами. Людина, потрапляючи туди, перетворюється на овоч або ляльку пусту. Я вже знала це відчуття і страшнішої долі для себе уявити не могла. 

   " Треба тікати"  ця  думка повністю заполонила мій мозок. Куди і як, я не думала. Головне подалі від можливості потрапити у Дім Душі. Я вийшла з маєтку в лахміттях маленької служниці. Мене ніхто не зупиняв та вже за воротами я чимдуж кинулася бігти не розбираючи дороги.

     Людині для руху вперед потрібна якась ціль. Моя ціль була вбити короля і помститись за всіх. Якби ж я тільки знала тоді, що мене ще чекає попереду.

     Мої спогади завели мене у неспокійний сон. Тож я так і заснула в одязі, скрутившись калачиком. І цього разу не прокидалася аж до самого ранку.  А зранку знову настав новий день і мої кошмари залишилися у ночі, що минула. Я посміхнулася собі у дзеркалі ванної кімнати і подумки стряхнула з себе зайві думки. Добре, що в мене ніколи немає часу на безглузде розскисання. Полежала, позгадувала і все, треба рухатись далі.