Серце Атлантиди - Аврора Лав

Ми з Еваном в'їхали у масивні старовинні ворота на неймовірно красиву територію. Академія Квікресалвос. Зупинившись біля головного входу він швидко вискочив з автівки. Я і блимнути не встигла, як вампір відчинив мої двері, схопив мене на руки й кудись почав нести.

— Гей, ти чого? Я сама можу ходити!

— Потрібно щоб тебе оглянув цілитель, — як завжди спокійно і беззаперечно відрізав чоловік. 

— Але я все одно можу йти сама! — Протестувала я.

Хлопець заніс мене всередину приміщення, пройшовши величезний хол він попрямував якимось коридором. Він глянув на мене і посміхнувся, мабуть, його бавили мої спроби вибратися.

— Відпусти! Еван, це не смішно!

А насправді ж я сміялася, жартівливо била його по руках і намагалася вибратися з його обіймів. Але все марно. Вампір міцно тримав мене у своїх руках. Він зупинився і глянув мені глибоко в очі. Моє серце завмерло, дихання перехопило. Його погляд такий лагідний і ніжний. За останній тиждень він тричі врятував мені життя. Перший раз: тоді на вечірці, змусивши Стіва сказати мені правду, це врятувало мене від величезної помилки, розплющило мені очі. Другий раз: від божевільної стерво та чоловіка. Третій раз: на заправці, від купки вампірів. Я була безмежно вдячна йому.

Ми мовчки дивилися одне на одного. Мої думки були лише про одне: які ж гарні в нього очі та губи. Наші обличчя були близько одне до одного. Занадто близько. Він все міцніше стискав мене у своїх обіймах. Все всередині мене тремтіло, зграя метеликів запурхала унизу живота. Я несміливо потягнулася рукою, і погладила хлопця по щоці. Від насолоди Еван заплющив очі.

— Енжела... Ми не… — незв'язно прохрипів хлопець. 

— Ч-ч-ч-ч-ч, — я приклала вказівний палець до його губ, тим сами зупиняючи його бурмотіння. Другою рукою обійняла його за шию.

Вампір сковтнув і ніжно поцілував подушечку мого пальця. Його зіниці розширилися, очі потемнішали.

— О, містере Рікарді, ми Вас вже зачекалися, — дзвінкий жіночий голос увірвався в нашу миттєвість інтимності, що не відбулася. Худенька статна жінка середніх років, у довгій чорній сукні, стрімко наближалася до нас.

— Радий бачити Вас, місіс Джефферсон. Дівчині потрібна медична допомога.

— Звісно. Я проводжу. — Жінка стрімко розвернулася і попрямувала коридорами.

Тихий стогін розчарування вирвався з моїх грудей. Момент втрачено. Еван усміхнувшись краєчком губ, мовчки поніс мене за жінкою.

Пройшовши кількома переходами, ми увійшли в лікарняне крило. Еван обережно поклав мене на ліжко, на яке йому вказала жінка, та пішов десь. Жінка, яка супроводжувала нас, зневажливо оглянула мене.

— Здається, я не почула Вашого імені. Чи можу я дізнатися, що сталося? — Пихато кривлячи губами звернулася до мене вона.

— Дякую, Маріана. Далі я сам. — Жінка кинула хижий і невдоволений погляд на лікаря, що зненацька опинився у кімнаті, мовчки розвернулась і зникла за дверима. Лікар глянув на мене, мило посміхнувся і почав оглядати мої рани. — Вітаю, міс. Зараз я огляну Вас. І Ви будете як новенька.

Я кивнула на знак подяки. Через кілька хвилин прискіпливого огляду чоловік схилився наді мною витягнувши свої долоні. З долонь почало литися ледь помітне тепле світіння. Чоловік щось зашепотів. По всьому моєму тілу почало розливатися тепло. Приємне пощипування торкнулося моїх подряпин, синців, ударів, і перетворилося на приємне печіння. Ці почуття не зрозумілі. Найближче за відчуттями можна уявити, як ти лежиш на пляжі під теплим лагідним сонцем і легкий бриз пестить твою шкіру. Щось подібне я зараз відчувала, лежачи на лікарняному ліжку.

— Все готово. Ви цілком здорові. — Закінчивши вимовив лікар, точніше цілитель. — У вас дуже сильна енергія.

Я не могла зрозуміти про що він каже. Здивовано я оглянула себе. Усі мої садна магічним чином зникли. Я обережно доторкнулася до того місця, де ще хвилину тому були рани з запеклою кров'ю. Широко відкритими очима я дивилася на лікаря.

— Ооо, Ваша реакція безцінна. Необізнана, як я розумію. Як Ваше ім'я, дитино?

— Я... я... Енжела, — я була занадто шокована. Ділан вже робив щось подібне, але тоді я била непритомна… і якось було не до аналізу. А зараз все відбулося на моїх очах. Магія зцілення відбулася на моїх очах. Дивовижно.

— Ходімо. На нас чекають. — Невідомо звідки з'явився мій вампір. Він вичікувано простяг мені руку. — Дякую Вам, док.

— Радий був допомогти, — цілитель провів мене добрим поглядом та щирою усмішкою. Я подякувала йому та рушила за Еваном.

За кілька хвилин блукаючи коридорами та галереями ми увійшли до величезної зали. Її інтер'єр вражав своєю розкішшю та витонченістю. Білі колони, ажурні позолочені арки, величезні кришталеві люстри. Кожен куточок та елемент зали був окремою експозицією. Наголошували на красі приміщення колони, вони виконані з позолоченого різьбленого дерева і металу, а їх велика кількість і тонкість вигинів роблять простір живим і дуже нарядним. Особливої ​​урочистості надає шовкове оздоблення червоного кольору, що прикрашає стіни, стільці, вікна та двері. 

У дальньому кінці зали стояло три крісла-трони. На них гордовито сиділи троє. Красива жінка з чорним волоссям і зеленими очима. Дорослий мужній чоловік з темно-каштановим волоссям, щетиною та шрамом на обличчі. І білявий чоловік із довгим волоссям, блідою шкірою та неприродно правильними рисами обличчя.

Неподалік стояло ще двоє чоловіків. Ми з Еваном зупинилися перед тронами. Я міцно тримала його за руку. Я чомусь дуже сильно нервувала. Я знала, що зараз я отримаю відповіді на свої запитання.

— Радий вітати Вас, Декани, — Еван трохи схилив голову.

— Я дуже рада, що ви врешті дісталися. Ласкаво просимо до Академії Квікресалвос. — Дзвінким голосом озвалася жінка. Вона встала і підійшла до мене. — Рада нарешті познайомитися з Вами міс Голден. І прийміть наші щирі вибачення, за важку дорогу. — Жінка обережно взяла мене за руку.