Серце Атлантиди - Аврора Лав

Їдучи вулицями Берлсіті хлопець не скидав швидкості. Створилося відчуття, що він добре знає це місто. Ми кружляли вуличками об'їжджаючи всі ранішні пробки великого міста. Звернувши в черговий поворот ми заїхали в старий промисловий район. Складські приміщення давно були перероблені на офісні будівлі, магазини, рідше, на житлові приміщення. 

Зупинившись біля одного такого будинку Еван різко вилетів з автівки. І вже через пару секунд важкі залізні двері попереду відчинилися. В одну мить вампір знову опинився за кермом і впевнено в'їжджав у середину будинку. Він рухався настільки швидко і безшумно, що я просто була не здатна вловлювати його рухи. Заїхавши - двері за нами відразу зачинилися. Не рухаючись, ми мовчки продовжили сидіти в салоні машини. Вампір прислухався до порожнечі.

— Начебто чисто. Ходімо.

Він вийшов з машини не чекаючи моєї відповіді та зник за невеликими дверима. Оскільки у мене не залишилося вибору, я пішла за ним.

— Це твій будинок? — Піднявшись сходами я опинилася в просторій квартирі в стилі лофт.

— Не зовсім. Ми з родиною живемо у невеликому котеджі, а це моя квартира у Берлсіті. Я іноді буваю тут. — Чоловік спокійно відповідав на моє питання прямуючи до зони відпочинку, що знаходилася біля величезного панорамного вікна. — Наразі ми тут недовго перечекаємо, відпочинемо та поїмо. Ти, мабуть, голодна?

— Трішки. А ти? — Грайливо підморгнула золотоокому. Не розумію звідки в мене цей настрій. Нас тільки но хтось переслідував, а я тут провокаційні запитання вампіру ставлю.

— І я трішки, — загадково заблищали очі вампіра. Але я не злякалася. Я була певна, він не завдасть мені шкоди.

Згодом Еван десь пішов, а повернувшись за пів години приніс мені: бургер, картоплю фрі, салат з тунцем, піцу з сиром, спагеті з лососем, круасан, шматок шоколадного торта.

— Я... ем... Не знаю, що ти любиш. І ось. — Розкладаючи весь цей бенкет переді мною зніяковів вампір. Вперше зніяковів. І ця його сором'язливість теплом відгукнулася всередині мене. 

— Ммм... Як смачно пахне. — Моє лице осяяла щира посмішка. —  Я люблю це все, але не одразу, звичайно. Ти вгадав. 

З величезним задоволенням я накинулася на їжу. Виявляється, я нічого не їла вже більше ніж добу. Наївшись досхочу я з насолодою облизувала пальці від шоколаду. Це була одна із моїх поганих звичок, Меган завжди мене сварила через цю мою пристрасть. Золотоокий красень подивився на мене потемнілими очима та зворушливо посміхнувся.

— Що? — Я невинно поляскала віями.

— Ні. Нічого. — Хрипким пониженим голосом відповів він відвертаючись від мене.

Лофт Евана був дуже стильно обставлений. Я помітила колекцію книг та вінілових платівок, що вражає. Ввімкнувши музику, я вибрала книжку і вирішила так скоротати час очікування. Брюнет мовчки й уважно спостерігав за мною. Через якийсь час я провалилася в спокійний сон. Коли на вулиці стемніло Еван розбудив мене, і ми спустилися в гараж.

— Далі поїдемо на моїй, — констатував чоловік йдучи до машини. Не моєї. 

— Гей, чого це? — Обурилася я, а Еван подивився на мене, як на ідіотку.

— Бо вони знають твою автівку і можуть вистежити її.

— А хто ці “вони”? Ти так і не розповіси?

— Тобі все пояснять в Академії, — як завжди холодно промовив хлопець закінчуючи розмову.

На виїзді із міста ми зупинилися на заправці. Хлопець пішов розраховуватися, а я сиділа в машині. Мою увагу пригорнули двоє позашляховиків, що зупинилися неподалік. З одного із них вийшов молодий чоловік і подався до будови. Я повільно кліпнула та відчула на собі чийсь погляд. З позашляховиків вийшло ще двоє чоловіків - молоді, підтягнуті, з гарними рисами обличчя.

За хвилину вийшов Еван. Він кинув на мене стривожений погляд і пішов у бік автівок. Я вся напружилася, неприємне передчуття зашкрябало всередині мене. Між чоловіками почалася розмова. Еван ніби намагався їх у чомусь переконати, але вони у відповідь лише глузливо скалилися. Я уважно за всім спостерігала, знала - мені краще залишатися в машині.

Зненацька дуже різко почалася бійка. Через секунду Еван відскочив у бік тримаючи в руках щось червоне, а один із чоловіків звалився на землю.

— Продовжимо? — Вигукнув вампір.

Я злякалась. Затиснула рота долонями та втиснулася у крісло. Двері позашляховиків почали відчинятися і звідти вийшло ще шестеро чоловіків. Усі вони оточили Евана.

О, боги! Що мені робити?! Я мушу якось допомогти йому! Але як? Я лише налякана дівчина.

Чоловіки почали атакувати, Еван спритно ухилявся і завдавав ударів у відповідь. За манерою бійки я зрозуміла, що вони всі вампіри. На мить у голові пронеслася думка: ключі у запаленні, потрібно забиратися звідси! Я судомно відстебнула свій ремінь та вже хотіла пересісти на сидіння водія, але відразу ж обсмикнула себе. Я не можу кинути Евана!

Різко двері з мого боку відчинилися. Чиясь рука грубо висмикнула мене з машини. Невідомий вампір схопив мене за горло й потяг у бік позашляховика. Від швидкості з якою все відбулося я навіть не встигла якось зреагувати, але вже за мить мене відштовхнули і я, не втримавши рівновагу, впала на землю. Невідомий вампір без духу впав поруч. Еван підняв мене на ноги та сховавши за своєю спиною прошепотів:

— Не відходь від мене. Будь за моєю спиною.

А потім повернувся до решти живих вампірів, а їх залишилося аж п'ятеро, та голосно сказав:

— Ми можемо продовжити, але це не ваша війна. Вам нема задля чого вмирати. Я даю вам шанс поїхати прямо зараз, живими. — Він жорстко посміхнувся. Вампіри кинулися на нас. — Ну як бажаєте.

Усі п'ятеро одночасно почали атакувати Евана. Я трималася в нього за спиною, як тільки могла. Вони постійно рухалися швидко і різко, але після кожного свого випаду мій вампір притискався до мене спиною.

Ще мінус один із позашляховика. Еван був весь у крові та розірваному одязі. Мене хтось відштовхнув у бік. Я з силою пролетіла асфальтом, тим самим здерши собі в кров руки з колінами. Невідомий вампір підняв мене, сильно вдарив по обличчю та жбурнув назад на землю. Я боляче вдарилася головою. Відчула як обличчя почало заливати кров'ю, хотіла підвестися на ноги, але не змогла. Мене всю трясло.