Серце Атлантиди - Аврора Лав
На що Меган лише голосніше почала кричати та розмахувати руками. Добре, що наша лавка знаходиться на околиці парку і можна не хвилюватися за небажаних свідків цієї сцени.
- Вчорашнє ваше побачення мало бути вибаченням за його поведінку на прощальному балі!!! А наш "король" знову поводитися як мудак!!! Тому що він і є МУДАК!!! І я від своїх слів не збираюся відмовлятися!!! Зайчику, Ен.... як же ти не бачиш очевидного? - Не угамовувалася Меган.
Я лише сумно подивилася на неї. Я розуміла, що частково вона права, але все-таки... Стосунки - це важка праця, а я занадто сильно любила його.
- Мег, ти ж знаєш... - мій голос тремтів.
- Я знаю, що він чортовий засранець! А ти цього не бачиш!!! Крихітко... Він вже давно не та людина, яку ти полюбила колись...
- Все! Я не бажаю знову з тобою сперечатися із цього приводу! Ми разом! Я люблю Стіва! Подобається тобі це або ні, мене не хвилює! Кінець розмови! - гаркнула я і почала йти у бік стежини.
- Я ж про тебе, дурна, хвилююся!!! - навздогін кричала подруга.
- Кінець!
- Як скажеш, - вже спокійніше промовила дівчина.
Меган наздогнала мене та нагородила убивчим поглядом. Ми попрямували до кіоску зі смаколиками. Залишок часу ми провели в, м'яко кажучи, напруженій атмосфері. Обговоривши нейтральні теми, з'ївши улюблене морозиво, погулявши по парку близько двох годин, я зазбиралась додому.
Сидячи на ліжку, я думала, що одягти. Я не ображалася на подругу, адже я знаю її відношення до Стіва (і це у них, до речі, взаємно).
"Як же так сталося? Ми ж були кращими друзями з самого дитинства. Я, Мег і Стів. Коли все пішло наперекіс"?
І я знала відповідь на це питання.
У старшій школі...
Якось так вийшло, що ми познайомилися ще дітьми та відразу ж здружилися. Ми зі Стівом почали зустрічатися ще в середній школі. Перше кохання, перше побачення, перший поцілунок... Взагалі, зі Стівом у мене все було вперше. Меган була шалено щаслива за нас обох. Ми були утрьох нерозлучні. А потім сталися старші класи. А потім ще і коледж.
Стів несподівано став неймовірно привабливим супер спортсменом. А я стала дівчиною "зірки школи" але при цьому залишилася собою. У Стіва з'явилися нові друзі, і вони мене відверто недолюблювали. І якось з часом Стів став віддалятися. Він почав проводити час окремо зі мною та окремо зі своїми друзями. А Меган через це була просто в сказі. Вона припинила з ним будь-яке спілкування, чим ще більше ускладнила цю і без того непросту ситуацію.
Я одягла синю легку сукню трохи вище за коліно, чорні босоніжки, схопила чорну маленьку сумочку і побігла вниз.
- Міс Енжела, Вас чекати на вечерю? - раптом незрозуміло звідки донісся голос нашого дворецького.
- Боже, Гарі! Ти мене злякав! - вигукнула я в жаху.
- Пробачте, міс. Я не хотів. - Твердо вимовив він. Гарі був мені дуже близьким другом, можна сказати як батько. Я любила його і поважала.
- Все гаразд... Думаю, на мене сьогодні не розраховуйте... Ем... Якщо що, я повечеряю зі Стівом. - Мило заявила я, махнула рукою і мало вже не пурхала з будинку.
- Пробачте, міс, вам лист.
Гарі протягнув мені конверт. Він був з коричневого крафтового паперу. На нім було вказано моє ім'я та адреса. Конверт запечатаний гербовою печаттю. Я з цікавістю стала розглядати переданий мені предмет. Така незвичайна гербова печать. Я провела по ній пальцями. Не дивлячись на те, що я знала, що Стівен мене вже чекає, цікавість узяла верх наді мною. Я пройшла у вітальню і розкрила конверт. Усередині лежав лист з такого ж щільного коричневого паперу. Я швидко пробіглася очима по рядках.
- Що це?! Гарі, ти щось про це знаєш? - підвищивши голос, я впилася в чоловіка лютим поглядом.
- Я не розумію, про що Ви говорите, міс Голден, - голос дворецького виражав щире здивування.
- Про це! Я говорю про це! - Я ткнула в обличчя своєму другу конверт. - Цей лист про прийняття мене в якусь приватну академію! Як це розуміти?! Я не збираюся! Я їду зі Стівом у Бейлиш!!! Ти щось знаєш про це!? - мене охопила паніка, я стала захлинатися емоціями. Зі мною таке іноді траплялося. Мені навіть здається, що я часом відчувала чужі емоції. Ми з Меган жартома називали це моїм емоційним радаром. Серйозно я не сприймала її слова, але те, що відбувалося зараз зі мною, заперечувати неможливо.
- Я нічого не чув про це, міс Енжела. Чесне слово. Я б Вам обов'язково сказав, Ви ж знаєте, - в його словах не було ні краплі фальші, я і сама це прекрасно розуміла.
- Як він посмів?! Він у себе? Йому усе життя плювати на мене було, а тут він вирішив засунути мене в приватний інтернат!!! Не запитавши навіть моєї думки!!! - Я в страшній люті понеслася у бік кабінету.
- Мені дуже шкода, але містера Голдена немає удома, - якось винувато вимовив Гарі.
- Прекрасно... - шумно видихнувши, я зупинилася. - Пробач мені, Гарі. За те, що зірвалася на тобі. Мені дуже шкода, - поглядом, що просив вибачення, я подивилася на друга.
- Все гаразд, міс Енжела. Я все прекрасно розумію. І містера Голдена не буде удома ще пару днів. Як тільки він повернеться я неодмінно дам Вам знать.
- Спасибі, Гарі. А ось цього не буде, - я повільно порвала конверт, залишила залишки на столі й вийшла з будинку, але наостанок крикнула, - Я вже спізнююся, Стів давно чекає. Гарного вечора!
Вибігши з будинку сильно стривоженої, я подивилася по сторонах. Машини Стіва ніде не було видно. Узявши телефон, я набрала номер. Гудки... Один, другий... П'ятий гудок... І:
- Так, крихітко? - якось ліниво і відчужено вимовив хлопець.
- Я вже стою на вулиці. Пробач, що запізнилася. Ти де? - емоції ще били в мені фонтаном, і я щосили намагалася їх угамувати.
- Чорт... - важке зітхання і невелика пауза, - Вже час? Я... я...
- Що ти, Стів?! Забув!? Затримався?! - вулкан в мені вибухнув.
- Я? Ні, звичайно! Я буду через 30 хвилин! Пробач... Нікуди не йди...
