Серце Атлантиди - Аврора Лав

Прокинулася я біля обіду на ліжку у гостьовому будиночку моєї подруги. Сама. У кімнаті нікого не було. Взявши телефон у руку я набрала номер.

— Ем... добрий ранок, чи вже день... Не суттєво, я прокинулась. — дуже захриплим та сонним голосом констатувала я цей факт.

— Добрий день, дорогенька. Я буду за хвильку. — Дуже бадьоро, але стурбовано відгукнулася подруга у слухавці.

 І вже за кілька хвилин дівчина ввійшла до кімнати. Вона щиро посміхнулася та обвела мене збентеженим поглядом, зупинилася на обличчі та дуже уважно зазирнула мені у вічі.

— Як ти почуваєшся, малятко? — вона ніжно торкнулася моєї руки. — Я подзвонила до Гарі та сказала, що ти залишилася в мене.

— Дякую, я і не подумала попередити його... — я була розгублена та дезорієнтована. — Я, начебто, добре... Звичайно, відчуваю себе розбитою та загиблою... Але… то якесь незбагненно дивне відчуття. Я переконана, що все буде добре.

— Я люблю тебе, я завжди буду поруч, — Меган обійняла мене.

— Я знаю, я теж тебе кохаю, — моїми щоками побігли сльози.

— Все... тихіше-тихіше... Моя хороша, все добре…

Я востаннє схлипнула, рішуче витерла сльози долонею. Не буду більше плакати із-за Стіва. Він не вартий жодної моєї сльозинки.

— А Ділан? — раптово я згадала про участь хлопця й зніяковіло подивилася на подругу.

— Хм... Він пішов, як тільки ти заснула. Мда... та ще нічка... Дивна.

— Дуже…

Я прийняла душ та привела себе до ладу. Подруга дала мені свій одяг. Приблизно через годину ми сиділи на кухні й обідали.

— Так між тобою та Діланом щось сталося? — загадково посміхнулася я.

— Якби ж то, — вона дуже тяжко та розчаровано зітхнула. —  Мені дуже хотілося... Але він ще на пляжі сказав, що має дівчину... Навіть шансу мені не дав... Такий весь правильний! Уф! — Пінилася дівчина, зморщивши свій охайний носик.

— Так, він виглядає надійним, — я від щирого серця розсміялася.

— У-у-у-і! — раптово заверещала дівчина.

— Що? Що трапилося?!

— Так це ж виходить, що ти більше не мусиш їхати до Бейліша! Ти можеш поїхати зі мною в Канстант, й стати дизайнеркою, як ти завжди мріяла! Ура! Ура! УРА! — Меган підхопилася на ноги та захоплена шаленим ентузіазмом стала витанцьовувати переможні танці. 

— Ну... виходить, що вже не їду...  — на жаль, я не могла розділити радощів подруги. — Я більше нікуди не відправляла заявки.

Сум і образа стиснули мені всі нутрощі. А я навіть і думати не сміла про якесь інше майбутнє. Тільки Стів та його пріоритети. Свої бажання завжди ставила на другий план. Отож дурепа!

— Нумо, ще не пізно! Гроші все вирішують! — подруга не втрачала оптимізму та шаленого запалу. — У-у-у-і! Ми будемо вчитися разом! Я вже бачу як це буде! Так класно!!!

Я не стала сперечатися з нею. Настрій та налаштованість дівчини трохи вселили в мене надію. Через кілька годин я приїхала додому. Запаркувала машину та зайшла до будинку.

— Добрий вечір, міс Енжела, — у холі зустрів мене мій вірний друг.

— Добрий вечір, Гарі. Вибач, що не попередила. Я не думала, що залишусь з ночівлею у Меган.

— Нічого страшного, сподіваюся ви добре провели час. — В цьому був весь Гарі. Завжди спокійний, зібраний, дбайливий.

— Чудово. Просто чудово. — Збрехала я й побігла до сходів на другий поверх.

— Перепрошую, хочу повідомити Вас. Містер Голден повернувся додому. Зараз він у своєму кабінеті. — Навздогін проінформував мене дворецький. Насправді Гарі виконував функції не стільки дворецького, скільки управителя маєтком.

— Ем... добре. Він питав про мене? — Я знітилася.

— Ні, міс, — з нотками жалю та співчуття вимовив чоловік.

— Чудово... просто чудово! Його місяць не було вдома і він навіть не... — Перервала я сама себе на півслові, вдихнула-видихнула заспокоївшись, та попрямувала сходами на гору. — А пофіг! Спасибі, Гарі. Я буду в себе.

«Мені все ж таки доведеться з ним поговорити. Мені потрібно, щоб він зателефонував до університету. Але спочатку мені необхідно охолонути»

Сидячи у себе на ліжку, я продумувала свою промову. Як мені краще сказати дядькові, що я передумала вступати до Бейліша і хочу, аби він домовився за мій вступ до Константи.

Мій телефон безжально мерехтів. Я вимкнула звук і вібрацію тому, що Стів вже як кілька годин поспіль мені телефонує і пише. Я не хочу більше ні чути, ні бачити цю нікчемну людину НІКОЛИ. Мої роздуми перервав стукіт у двері.

— Міс, вибачте за турбування, — з-за дверей пролунав збентежений голос Гарі.

— Щось трапилося? Заходь. — Я швидко піднялася і відчинила йому двері.

— На Вас чекають у вітальні, міс. — Чомусь якось здивовано вимовив чоловік.

— Август? Я зараз спущусь, дякую.

— Ні, міс. Ваші друзі.

— Що? Які ще..? Клятий Стів! Я його вб'ю!

Я кулею вибігла з кімнати, мало не збивши з ніг бідного дворецького. Я була шалено розлючена.

"Та як він посмів припертися в мій будинок?!"

Блискавкою я влетіла у вітальню та ОФІГІЛА. За невеликим столом сиділи троє. Троє малознайомих мені людей, яких я точно не очікувала більше зустріти, а тим паче у своїй вітальні.

— Ем.... — я вбігла у кімнату злегка розпатлана і дуже зла, але побачивши їх я буквально втратила мову. — «Навіщо вони тут?»

— Добрий вечір, Енжела, — Ділан підійшов до мене простягнувши руку для привітання та мило посміхнувся. А потім співчутливо додав. — Як ти себе почуваєш?

— Ем... добре… — я все ще була у стані легкого шоку.

— Я радий. Дуже. Сподіваюся це насправді так. Нам треба поговорити з тобою, Енжела. — Хлопець запрошуючи махнув рукою у бік диванчика, тим самим пропонуючи мені сісти.

Я ще раз оглянула своїх неочікуваних гостей важким оком. Дихання перехопило при зустрічі поглядів з Еваном. Загадкове тепло знов почало розливатися тілом від кінцівок. Але навіжене обурення вивітрило всі незрозумілі відчуття та думки.