Серце Атлантиди - Аврора Лав
— Залиш її! — прогарчав Еван.
Чи то освітлення, чи кількість випитого мною алкоголю, чи весь стрес який я пережила, не знаю... Але я впевнена, що очі Евана змінили колір, із золотистих вони стали темними, практично чорними.
— Пробач… — Еван кинув на мене вибачливий погляд і підскочив до Стіва. Схопив його за горло і напружено подивився йому у вічі.
«За, що він перепрошує? О, Боже, що він має намір зробити?»
Мене охопила паніка.
— Скажи. Скажи правду. Скажи, що ти насправді відчуваєш до Енжели. Подивись на неї. І скажи їй усю правду. — Крижаним голосом промовив брюнет. І Стів заговорив. Подивився мені просто у вічі та заговорив.
— Я... Я хочу, щоб ти була тільки моєю. Ти моє перше кохання, але… я більше… — зніяковіло зам'явся парубок, але Еван на нього ТАК подивився, що той продовжив свою сповідь. — Я тобі зраджую. Я давно уже сплю з іншими. Однієї тебе мені недостатньо. Секс з тобою чудовий, але навколо так багато розпутниць які готові виконувати всі мої забаганки. А я чоловік! Здоровий чоловік. Ти страшенно гаряча в ліжку, але в житті ти… завжди мене соромиш. Занадто правильна, скута, нетипова. Мені завжди соромно перед друзями, що саме ти моя дівчина. Тому я змушений шукати веселощі з іншими. В цьому є і значна частина твоєї вини, якби ти була як всі! Але коли я трахаю їх, то часто думаю про тебе... Ти потрібна мені.
— Продовжуй! — гиркнув Еван.
— Ти мій квиток до безтурботного життя. Ти з твоїми грошима та зв'язки твого дядька - моє майбутнє. Ти потрібна мені. Я тебе нізащо не залишу. Я завжди знав, що ти допоможеш мені досягти успіху. Ти будеш поруч, як вірний пес і злизуватимеш мою брехню з мого члена коли мені цього захочеться. Ти завжди будеш моєю!
Бах-Бах-Бах! Я чую як стукіт серця відгукується у скронях. Я не знаю, що тільки-но сталося. Але я знаю, що це абсолютна правда. Все сказане їм, - правда. Не розумію чому я в цьому впевнена. Але я вірю. Він щойно казав правду. Стіна впала. Мур, що намагався захистити мої емоції впав. Це кінець. Мене накрила істерика.
- Ти! Тииииии! — Сльози бурхливою річкою потекли моїми щоками. Я, від усвідомлення його слів, безпомічно впала навколішки. Мене зрадили. Ні! Мене зовсім не любили. Все це брехня. Мене все життя дурили. Він скористався мною. Просто весь цей час маніпулював та користався моєю довірливістю та необізнаність. Моєю сліпою любов'ю.
— Я… Я… — Стів немов тільки но прийшов до тями й зрозумів, що він наговорив. — Я... Це все... Я не хотів... Крихітко...
— Пішов геть, — прошипів Еван.
Стів слухняно розвернувся та пішов геть. А я сиділа на землі й ридала. Всередині мене була величезна дірка. Боляче. Дуже боляче.
— Гей, де ви пропали? Що тут… — Весело підійшов до нас зеленоокий, але побачивши мене різко посерйознішавши підбіг до мене й обійняв за плечі. — Якого біса, Еван, тут трапилося? — Яро гримнув хлопець.
— Все потім... А зараз її краще забрати звідси. — холодно відгукнувся Еван.
— О, Боже! Малятко! Що з тобою? — Меган розштовхала усіх й обійняла мене. — Це ти! Що ти зробив? Я вб'ю тебе!!! — Вона подивилася нищівним поглядом на Евана продовжуючи заспокійливо погладжувати мене по спині.
А мене повільно охоплював нестерпний внутрішній біль. Він повністю поглинав мене. Я задихалася. Задихалася від ридання.
— Це не він… — крізь схлипи прошепотіла я. — Це Стів... Він… Він… — Мені було боляче навіть вимовити це вголос. — Мег, забери мене звідси.
— Звичайно, малятко. Вставай, підемо до машини. Все буде добре.
— Давай я допоможу, — Ділан допоміг мені підвестися злегка обійнявши за талію й рушив у бік паркування.
— Я сам упораюсь… — якось невпевнено почав говорити Еван, але його різко перебив його приятель.
— Ти вже достатньо допоміг, Ев. Не знаю, що тут сталося... Але думаю, краще тобі забрати Сібіл та поїхати до готелю.
Ми втрьох пішли до моєї машини. Еван залишився стояти на місці. Я почула як він вилаявся.
— Краще за кермо сяду я. Меган, вибач, але ти занадто п'яна. — Ділан рішуче перехопив ключі та галантно відкрив задні двері, чекаючи поки ми заберемося у салон. Ми й не сперечалися. Сіли на заднє сидіння машини, я поклала голову на ноги подрузі. Сльози самі собою текли по моїх щоках. Мег заспокійливо гладила мене по голові. А я щось бурмотіла.
— Це все.... все... обман... І заради чого... Заради моєї спадщини... Не можу... Не можу повірити... Я думала... думала любить мене…
Меган назвала хлопцю свою адресу. У такому стані мене не можна було залишати наодинці, а до мене вхід заборонено.
— Люба, все буде добре... Я поруч з тобою… — В заспокійливій темряві салону автомобіля шептала мені подруга.
Коли ми під'їхали до її будинку Ділан вийшов з машини, відчинив задні двері та обережно взяв мене на руки.
— Куди? — впевнено запитав він, немов нічого дивного і не відбувається.
— Йди за мною, покладемо її в гостьовому будиночку.
Хлопець ніжно притискав мене до себе. Він ніс мене так переконливо, начебто я пушинка. Мені було приємно відчувати тепло його тіла. Приємно, але не правильно. Я відчувала це десь глибоко в собі, але не стала ніяк реагувати на свої відчуття. У мене просто не було на це сил. Його незвичайний парфум із нотками якихось трав заспокоював мене. Він ніжно поклав мене на ліжко.
— Побудь з нею, я зараз. Добре? — Спитала подруга та швидко покинула кімнату.
— Звісно, — зеленоокий сів поруч. Він обережно гладив мене по волоссю та щось нашіптував. — Все буде добре... Ти сильна... Все буде добре…
За кілька хвилин у кімнату повернулася Меган. Вона принесла пару пляшок води, рушник, якийсь одяг.
— Я зараз принесу заспокійливий чай, почекай трохи, люба. — Оцінивши обставини вона знов десь пішла.
Я лежала на боці із заплющеними очима. Легкі погладжування Ділана заспокоювали мою істерику. Сльози беззвучно стікали по щоках. Як шкода, що його дотик не може вгамувати пекучий біль в області де раніше билося моє серце.
